це одна з кримінально-правових концепцій, що пояснює природу об’єкта злочину, прихильники якої відстоювали точку зору, що об’єктом злочину є «суб’єктивні права» (більш точно, суб’єктивні права людини). Концепція суб’єктивних прав є першою за хронологією виникнення серед багатьох інших концепцій (див. Концепції об’єкта злочину), її виникнення пов’язано, передусім, революційними подіями на заході Європи у XVIII ст., де найбільшою соціальною цінністю було проголошено саму людину та, відповідно, її природні (суб’єктивні) права.
Винекнення концепції суб’єктивних прав
Дане вчення після його виникнення, дістало подальшої розробки у працях відомих криміналістів свого часу, зокрема, у дослідженнях В. Спасовича (підручник з кримінального права, 1863 року), а згодом у працях П. Калмикова, які в результаті обґрунтовували та відстоювали точку зору про те, що об’єктом злочину можуть бути лише люди, через те, що порушення відповідних прав може заподіювати шкоду виключно конкретній особі чи їх групі. Необхідно також акцентувати увагу на тому, що представники концепції суб’єктивних прав не розрізняли предмет та об’єкт злочину.
На сучасному етапі, концепція суб’єктивних прав дістала розробки у дослідженнях Г. Новосьолова, яким обґрунтовується точка зору, що об’єктом всіх без виключення злочинів (важливо акцентувати увагу – не лише тих, які спрямовуються безпосередньо проти особи) є людина. При цьому, автором вказується на те, що в деяких випадках людина – об’єкт злочину, має статус фізичної особи, а в інших випадках має місце множина осіб, які мають чи не мають статусу юридичних осіб; в окремих же випадках взагалі має місце соціум (все суспільство).
Значення концепції суб’єктивних прав
Очевидно, що концепція суб’єктивних прав є доволі актуальною, і аргументи її послідовників вбачаються обґрунтованими, проте дана концепція сьогодні не може претендувати на роль універсальної, адже при її додержанні, вона, в окремих випадках, не дозволяє розмежувати шкоду, що заподіюється певними злочинами (за концепцією суб’єктивних прав фактично неможливо розмежувати шкоду, яка спричинюється через вбивство судді у зв’язку із виконанням правосуддя (припустімо, з помсти за вирок) від шкоди, яка заподіюється вбивством будь-якої іншої людини).
