це підстава, яка виключає кримінальну відповідальність, що проявляється в остаточному припиненні особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.
Зміст
Підходи до закріплення норм про добровільну відмову в законодавстві
У науковій літературі зазначається, що традиційно існує дві системи законодавчого підходу до вирішення питання інституту добровільної відмови – французької та германської. Кримінальне законодавство французької системи не містить спеціальних норм про звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові, і це питання вирішується шляхом формулювання однієї з однак поняття замаху. Германська система, навпаки, традиційно включає окремі норми про добровільну відмову (Ю. Гродецький).
Добровільна відмова через призму елементів
В науковій та навчальній літературі, добровільна відмова розглядається в контексті трьох взаємопов’язаних елементів: 1) остаточного припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; 2) відмови від злочину з волі самої особи; 3) наявності у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця (М. Бажанов, В. Кузнецов та ін.).
Ознаки добровільної відмови
Таким чином, більшість вчених розглядає при добровільній відмові наступні ознаки: 1) добровільність; 2) усвідомлення можливості доведення злочину до кінця; 3) остаточність. Достатньо рідко у наук. літературі виділяють четверту ознаку: 4) незавершеність злочину (Ю. Гродецький).
Ознака добровільності
Ознака добровільності при добровільній відмові означає припинення початого злочину з власної волі суб’єкта, а тому, велике значення має з’ясування впливу на волю і свідомість людини обставин, котрі можуть перешкоджати вчиненню злочину. Власне добровільною, відмова визнається у таких випадках: 1) коли відсутні обставини, що можуть перешкодити завершенню злочину, і особа, знаючи про це, припиняє діяння; 2) коли такі обставини присутні, але особа не знає про них і по своїй волі не доводить злочин до кінця.
Ознака усвідомлення
Ознака усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця вказує на певний інтелектуальний процес оцінки обставин здійснення злочину, що склалися, і включає в себе не тільки аналіз цих обставин, але і вироблення на його основі уявлення про можливість завершення злочину. Вказується, що для встановлення добровільної відмови не має значення, чи існує в дійсності можливість завершення злочину, а через це – важливо тільки уявлення особи про таку можливість (Ю. Гродецький).
Ознака остаточності
Ознака остаточності вказує на припинення особою злочину назавжди, а не на якийсь проміжок часу. Д.в. буде мати місце, якщо буде встановлено, що в конкретний проміжок часу особа припинила завершення злочину без наміру відновити його в майбутньому. Незавершеність злочину як ознака добровільної відмови полягає, на думку прихильників її виділення, у відсутності в діянні суб’єкта одного або декількох об’єктивних ознак конкретного складу злочину.
Аргументується, що відмова є вчинком людини, вольовим виявом людини в об’єктивному світі, а тому для повної характеристики він повинен включати в себе ще і об’єктивні ознаки. Такою об’єктивною ознакою добровільної відмови пропонується вважати незавершеність злочину.
Добровільна відмова: особливості оцінки та кваліфікації
Принципово важливе значення має встановлення факту «добровільності» самої відмови. Така відмова повинна бути позбавлена вимушеності, тобто наявність вимушеності виключає «добровільність» відмови. Вимушеність (тобто, відсутність добровільної відмови) може бути зумовлена наприклад, отриманням фізичної шкоди, або реальною загрозою втручання сторонніх осіб.
При цьому, абстрактну можливість втручання сторонніх осіб не можна розглядати як підставу що виключає добровільну відмову (наприклад, якщо особа почала вчинення злочину і припиняє його, помітивши, що на допомогу потерпілому поспішає працівник міліції, то припинення злочину не може бути визнано добровільним, в силу вимушеності відмови від злочину.
Водночас, якщо особа з метою крадіжки проникає в чужу квартиру, але згадує, що на цій же вулиці знаходиться відділ міліції – вирішує припинити злочин через небажання притягнення до відповідальності, можна вести мову про наявність Д.в., адже загроза є абстрактною, а не реальною).
Відмежування понять добровільна відмова та дійове каяття
Поняття добровільна відомва – необхідно відрізняти від дійового (діяльного або щирого) каяття, у зв’язку із цим необхідно звернути увагу на таке: 1) добровільна відмова можлива лише при незакінченому злочинові, в той час як дійове каяття як при незакінченому, так і при закінченому злочинах; 2) добровільна відмова може виявлятись і в бездіяльності, наприклад, у простому утриманні від подальшого вчинення злочину, проте дійове каяття завжди припускає лише активну поведінку; 3) добровільна відмова можлива лише від тих злочинів, які вчинюються з прямим умислом; 4) дійове каяття може бути як в умисних, зокрема й вчинених з непрямим умислом, так і в необережних злочинах; 5) при добровільній відмові виключається кримінальна відповідальність у зв’язку з відсутністю в діянні особи складу злочину, в той час як при дійовому каятті склад злочину наявний, і воно, зазвичай, розглядається як обставина, що лише пом’якшує відповідальність.
Слід враховувати, що для продовжуваних злочинів вже після виконання першого діяння (якщо воно має ознаки злочину) характерно, що добровільна відмова не звільняє особу від кримінальної відповідальності, оскільки в його діянні вже містяться ознаки окремого складу злочину. При триваючих злочинах, добровільна відмова можлива лише до моменту, коли особа вступає в стан постійного здійснення злочину, і після такого моменту всі зусилля, направлені на припинення злочину, можуть бути розцінені тільки як дійове каяття.
Межі добровільної відмови
Важливим є питання щодо межі добровільної відмови, тобто до того часу, коли існує легальна можливість відмовитись від вчинення злочину. У науковій літературі розглядаються суб’єктивна та об’єктивна межі добровільної відмови, а крім того верхня та нижня межі добровільної відмови.
Зокрема, суб’єктивна межа поняття добровільна відмова визначається рядом факторів: 1) здійснити добровільну відмову може тільки особа, що має всі ознаки суб’єкта злочину; 2) добровільна відмова можлива тільки в злочинах з прямим умислом. Об’єктивна межа поняття добровільна відмова визначається законодавчою конструкцією складу злочину (можливість відмови зберігається завжди з моменту початку здійснення злочину і до його закінчення, а випадки неможливості здійснення добровільної відмови для деяких складів злочинів визначаються особливостями цих складів).
Верхня межа добровільної відмови визначається між замахом і закінченим злочином, в той час як нижня межа добровільної відмови знаходиться між виявленням умислу і готуванням до злочину.
Добровільна відмова на стадії закінченого замаху
Поряд із названими базовими положеннями про добровільну відмову до сьогодні існують дискусії з приводу її можливості на стадії закінченого замаху (відповідно – можлива така відмова, чи ні). Більш обґрунтованою вбачається точка зору, яка базується на можливості добровільної відмови на стадії закінченого замаху, і обґрунтовується це тим, що попри існуючу у науковій літературі критику, така відмова при закінченому замаху вимагає активного втручання суб’єкта в розвиток причинних зв’язків, відповідно, в такому випадку виключно руйнування причинного ряду може привести до запобігання завершенню злочину.
Інакше кажучи, обґрунтовується позиція, що для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі добровільної відмови важливо те, що сам злочин не завершився, при цьому, сталося це внаслідок наявності проміжку часу між діянням і суспільно небезпечними наслідками, чи то внаслідок збереження влади над ситуацією або за якимись іншими обставинами істотного значення не має (Ю. Гродецький).
Добровільна відмова при співучасті у злочині
Існують окремі особливості добровільної відмови при співучасті у злочині, зокрема: 1) відмова від продовження злочину одного із співучасників злочину не означає відмови інших співучасників; 2) відмова від злочину співучасника вимагає, як правило, вчинення активних дій; 3) за часом відмова співучасників від злочину можлива лише до моменту вчинення дій виконавцем (див. більш докладно Добровільна відмова співучасників).
