Об’єкт злочину – це кримінально-правова категорія, що використовується для позначення суспільних інститутів, яким заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. У значній частині джерел навчального та навіть наукового характеру вказується, що об’єктом злочину «є те, на що посягає злочин і завдає шкоди (чи створює загрозу її заподіяння)».
Зміст
Вчення про об’єкт злочину
Необхідно враховувати, що вчення про об’єкт злочину переважним чином розроблене у вітчизняній теорії кримінального права, в той час як в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, найчастіше, використовуються інші критерії для класифікації та кодифікації кримінально-правових норм (передусім, це пов’язано з використанням формального визначення поняття злочину).
Вчення про об’єкт злочину дістало початкової розробки у межах нормативістського напрямку кримінального права, в середині ХІХ ст., і майже відразу після цього продовжило свій «бурхливий» розвиток, зумовлюючи виникнення численних теорій та концепцій.
Так, з метою пояснення змісту поняття “об’єкт злочину” були розроблені численні концепції, серед найвідоміших з яких можна назвати такі: соціальних цінностей, благ, норм права, інтересів, правовідносин, суб’єктивних прав, суспільних відносин та ін. (див. Концепції об’єкта злочину). У вітчизняній кримінально-правовій науці, вчення про об’єкт злочину залишається одним з найбільш дискусійних питань.
Проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права. На сьогодні існує велика кількість теорій та концепцій, які покликані пояснити та обґрунтувати сутність й зміст поняття об’єкт злочину, проте жодна з них, наразі, не може претендувати на роль універсальної (іншими словами, кожна з теорій або концепцій має власні «сильні» та «слабкі» сторони, і не може при її використанні, бути застосованою для визначення об’єктів всіх злочинів одночасно).
Визначення поняття об’єкт злочину
У зв’язку із цим, існує велика кількість різноманітних визначень поняття об’єкта злочину у науковій літературі, які, часом, істотно відрізняються між собою за змістом, зокрема, вказується, що об’єкт злочину це: 1) цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду (Є. Фесенко); 2) ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом (А. Наумов); 3) це той суспільний інтерес, проти якого спрямований злочин і який бере під свій захист кримінальне право (Б. Нікіфоров); 4) юридична норма в її реальному бутті (М. Таганцев); 5) суспільні відносини, які охороняються законом від злочинних посягань (М. Коржанський); 6) людина, тобто окремі особи або група осіб, матеріальні або нематеріальні цінності яких, будучи поставленими під кримінально-правову охорону, піддаються злочинному впливу, в результаті чого цим особам завдається шкода або створюється загроза заподіяння шкоди (Г. Новосьолов); 7) соціально значущі цінності, інтереси, блага, що охороняються крим. законом, на які зазіхає особа, яка вчиняє злочин, і яким в результаті вчинення злочинного діяння заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода (А. Пашковська); 8) охоронювані кримінальним законом конкретні сфери життєдіяльності людей (В. Ємельянов); тощо.
Об’єкт злочину у навчальній та науковій літературі
Домінуючою, на сьогоднішній день, у вітчизняній кримінально-правовій літературі є точка зору, згідно з якою об’єктом злочину виступають охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини, проте не будь-які суспільні відносини, а саме ті з них, що поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Разом із цим, в останні десятиріччя простежуються намагання багатьох науковців (О. Бантищев, В. Ємельянов, В. Кудрявцев, П. Матишевський, А. Наумов, Т. Присяжнюк, А. Ришелюк, І. Тяжкова, Є. Фесенко та багато ін.) відійти від розуміння О.з. як «суспільних відносин», натомість пропонуються різні «авторські» варіанти. Значна частина вчених пропонує, при цьому, повернутись до теорії об’єкта злочину як «правового блага» (яка була розроблена ще наприкінці ХІХ ст. представниками класичної та соціологічної шкіл кримінального правава).
Значення об’єкту злочину в кримінальному праві
У науковій та навчальній літературі завжди підкреслюється важливість та необхідність визначення об’єкту злочину, вказується, що саме об’єкт злочину є критерієм побудови системи Особливої частини кримінального закону, забезпечує розмежування злочинів, дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, має вагоме значення для кримінально-правової кваліфікації діянь. Саме через встановлення об’єкта злочину визначають інші ознаки складу злочину, і насамперед, це наслідки злочину, предмет, потерпілий.
Класифікація об’єктів злочину
Суттєве практичне та теоретичне значення має класифікація об’єкта злочину Традиційними для вітчизняного кримінального права є класифікації об’єктів злочину за «горизонталлю» та «вертикаллю» (або, відповідно, класифікація «по вертикалі» та «по горизонталі»).
Класифікація об’єктів злочину за вертикаллю
При класифікації об’єктів злочину за «вертикаллю», прийнято виділяти: 1) загальний об’єкт; 2) родовий об’єкт; 3) видовий об’єкт; 4) безпосередній об’єкт. В значній частині джерел наукового та навчального характеру, видовий об’єкт може окремо і не виділятись (в ряді випадків, взагалі обґрунтовується недоцільність, «штучність» його виділення). Дану класифікацію побудовано на основі філософських категорій про загальне (загальний об’єкт), особливе (родовий об’єкт) та одиничне (безпосередній об’єкт).
Класифікація об’єктів злочину за горизонталлю
Класифікація за «горизонталлю» проводиться на рівні безпосереднього об’єкту, при цьому, прийнято виділяти: 1) безпосередній основний об’єкт; та 2) безпосередній додатковий об’єкт, який в свою чергу, поділяється на: а) обов’язковий; та b) факультативний. Дана класифікація в першу чергу відноситься до складних злочинів, конструкція яких так чи інакше включає в себе два чи навіть більше об’єкти.
При цьому, критерієм виділення «основного» та «додаткового» слугує не значимість такого об’єкту (часто, додаткові об’єкти – здоров’я, життя, безумовно цінніші, ніж основні – відносини власності, громадський порядок та ін.), а загальна спрямованість посягання (наприклад, розбій, передусім, спрямований проти власності, тому саме вона і визнається основним об’єктом, а здоров’я людини – додатковим).
Структура об’єкта злочину
Об’єкт злочину є одним з чотирьох елементів складу злочину, і має обов’язкові та факультативні ознаки, у зв’язку із цим, в науці кримінального права окремо розглядають структуру об’єкта злочину. Дане питання відноситься до низки дискусійних, що передусім, пов’язано з наявністю великої кількості теорій стосовно самого об’єкта злочину.
З точки зору домінуючої у кримімнально-правовій літературі точки зору на об’єкт злочину (як на суспільні відносини) до його структури як елементу складу злочину, відносять: 1) суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, у сфері яких заподіюється шкода або виникає загроза її заподіяння; 2) предмет злочину; 3) потерпілого від злочину. При цьому, обов’язковою ознакою об’єкта злочину є суспільні відносини, а факультативними – предмет злочину та потерпілий від злочину (в окремих випадках, вказується, що обов’язковою ознакою складу злочину є «об’єкт злочину», в такому разі маються на увазі саме суспільні відносини, як обов’язкова ознака будь-якого складу злочину (у складі об’єкта злочину), а не об’єкт злочину як кримінально-правова категорія).
Об’єкт злочину та предмет злочину
Об’єкт злочину необхідно відрізняти від предмету злочину, що є близькими, взаємопов’язаними, але далеко не тотожними поняттями та можуть співвідноситись між собою як «зміст» (об’єкт) та «форма» (предмет), «сутність» (об’єкт) та «явище» (предмет) тощо. Найбільш суттєві відмінності об’єкта злочину від предмета полягають у тому, що: 1) об’єкт злочину є обов’язковою ознакою складу злочину, а предмет – факультативною; 2) об’єктові злочину завжди завдається шкода в результаті посягання, а предмету – не завжди; 3) шкода, яка заподіюється об’єктові злочину завжди має соціальний характер, а шкода заподіювана предмету – насамперед фізичний характер, та викликає певні негативні соціальні зміни в об’єкті; 4) на відміну від об’єкту, предмет злочину в ряді посягань шкоди взагалі не зазнає (наприклад, виготовлення заборонених до виробництва предметів); 5) шкода завдана об’єктові злочину значною частиною вчених визначається як «не відновлювана» (тобто у разі вчинення злочину, таку шкоду вже не можна повністю відшкодувати), в той же час, шкода спричинена предмету – може бути відшкодована.
Стуктура об’єкта злочину та структура суспільних відносин
Структуру об’єкта злочину необхідно відрізняти від структури суспільних відносин (як обов’язкової ознаки об’єкта злочину). До структури останніх у науковій літературі (з урахуванням адаптації універсальної теорії суспільних відносин у кримінальному праві) прийнято відносити такі елементи: 1) суб’єкти (учасники) суспільних відносин; 2) предмет суспільних відносин; 3) соціальний зв’язок між учасниками суспільних відносин (див. більш докладно Суспільні відносини).
В розрізі розглядуваного питання, необхідно також відрізняти об’єкт злочину від об’єкта кримінально-правової охорони, під яким найчастіше у кримінальному праві розуміють будь-які суспільні відносини, що забезпечуються кримінально-правовою охороною (див. більш докладно Об’єкт кримінально-правової охорони).
