Захисні засоби, що вражають автономно

термін введений в кримінальне право Н. Лащук, для позначення сукупності засобів призначених для захисту охоронюваних законом суспільних відносин, розрахованих на заподіяння шкоди посягаючому в момент здійснення ним посягання, які спрацьовують за відсутності особи, яка їх установила чи використовує, що встановлюються завчасно, до здійснення такого посягання і розраховані на захист від дій невизначеного кола осіб.

Захисні засоби, що вражають автономно та їх правомірність

У науковій літературі відмічається, що правомірність застосування таких засобів дискутується ще з кінця ХІХ ст.  Основні точки зору щодо юридичної оцінки встановлення особою захисні засоби, що вражають автономно полягають у тому, що вчені пропонують:

1. визнавати це протиправним діянням;
2. допускати лише для захисту особливо важливих державних об’єктів;
3. допускати встановлення щодо нападу, про який заздалегідь відомо;
4. допускати встановлення для захисту будь-яких об’єктів (Н. Лащук).

Захисні засоби, що вражають автономно визначення терміну

Поряд із терміном захисні засоби, що вражають автономно. деякі науковці пропонують використовувати термін «засоби необхідної оборони, які діють автономно», при цьому акцент робиться на те, що ці засоби призначені для захисту права власності та інших благ, за допомогою яких заподіюється шкода тому, хто посягає (Л. Гусар).

Обґрунтовується, що дія автономних засобів повинна розглядатися за правилами необхідної оборони якщо вони задовольняють обов’язкові вимоги:

1. спрацьовують саме в момент посягання;
2. виключена можливість заподіяння шкоди особі, яка не вчиняє суспільно небезпечне посягання (Л. Гусар).

Вживання терміну захисні засоби, що вражають автономно вбачається більш вдалим поряд з іншими термінами через те, що концентрує зміст на «автономному враженні», а не на «необхідній обороні», адже не всі захисні засоби з автономною вражаючою властивістю можуть бути визнані як такі, що допустимі при необхідній обороні.

Водночас очевидно, що незалежно від використовуваної термінології, такі засоби (“Захисні засоби, що вражають автономно” або “Засоби необхідної оборони, які діють автономно” тощо)  в юридичній площині необхідно розглядати в контексті інституту необхідної оборони, а також заподіяння шкоди з необережності. Крім того, у судовій практиці використання З.з.в.а. зазвичай пов’язане з таким поняттям як «передчасна оборона», і найчастіше визнається протиправним за ознакою «передчасності» захисту (див. Передчасна оборона).

Класифікація захисних засобів, що вражають автономно

Захисні засоби, що вражають автономно можуть бути класифіковані за певними критеріями, які поряд із теоретичною цінністю мають важливе практичне значення для надання правильної юридичної оцінки дії особи яка такі засоби встановила та особи якій такими засобами заподіяно шкоду.

Зокрема, пропонується захисні засоби, що вражають автономно класифікувати за (Н. Лащук):

1. механізмом заподіяння шкоди (механічні; хімічні; біологічні; електричні; світлові; акустичні);
2. кількістю осіб, яким може бути заподіяна шкода (засоби, що розраховані на заподіяння шкоди одній особі; засоби, здатні заподіяти шкоду багатьом особам);
3. визначеністю розміру, виду та ступеня тяжкості шкоди, яка може бути заподіяна таким засобом (ті, що розраховані на заподіяння конкретної (обмеженої) шкоди; ті, що розраховані на заподіяння неконктеризованої (необмеженої) шкоди);
4. тим, чи передбачене запобігання можливим наслідкам (ті, що діють із попередженням; ті, що діють одразу на враження);
5. активністю дії посягаючого або потерпілого, які потягли заподіяння йому шкоди (засоби, які спрацьовують ще до потрапляння потерпілого на охоронювану територію; засоби, які спрацьовують під час потрапляння потерпілого на охоронювану територію; засоби, які спрацьовують під час вчинення конкретних дій потерпілим);
6. колом осіб, яким завдається шкода З.з.в.а. (засоби, які здатні заподіяти шкоду лише особі, яка посягає; засоби, які можуть заподіяти шкоду будь-якій особі);
7. наявністю та ступенем таємності встановлення засобів (відкриті; частково відкриті; приховані);
8. кількістю спрацювань (одноразові; багаторазові);
9. часом заподіяння шкоди (засоби, які діють до початку посягання на охоронюваний об’єкт; засоби, які діють у момент вчинення посягання; засоби, які діють після завершення посягання.