це різновид повторності (див. Повторність злочинів), який характеризується певною систематичністю злочинної діяльності, метою якої є отримання нетрудового доходу (наживи), що є для винної особи основним чи додатковим, але водночас, суттєвим джерелом коштів для існування, або джерелом систематичного збагачення.
Зміст
Злочинний промисел та систематичність
Злочинний промисел необхідно розрізняти з систематичністю (див. Систематичність злочинів), при цьому, вчинюючи злочини систематично, винна особа не переслідує мету отримання нетрудового доходу (наживи), в той час як при злочинному промислі така мета принаймні є основною.
Основна проблематика констатації факту злочинного промислу в діях винної особи полягає у чіткому визначенні кількісно-якісних ознак наживи (нетрудового доходу). Дане питання неоднозначно вирішувалось як у теорії кримінального права, так і у кримінальному законодавстві, починаючи з радянських часів.
Законодавче закріплення поняття “Злочинний промисел”
Панівною, у вітчизняній доктрині кримінального права є точка зору, згідно з якою, злочинним промислом не визнаються дії спрямовані на отримання винною особою, від систематичної злочинної діяльності доходу (наживи) у малозначному або не суттєвому розмірі.
Така точка зору обґрунтовується тим, що визнання злочинної діяльності злочинним промислом має на меті запровадження більш суворої кримінальної відповідальності, через значне підвищення рівня суспільної небезпечності діяльності саме у виді «промислу» (інакше кажучи, отримання нетрудового доходу (наживи), розміри якого дозволяють особі повністю або частково не брати участі у сфері легального виробництва (офіційної роботи та ін.) та іншої суспільно-корисної діяльності, вести паразитичний спосіб життя, що у своїй сукупності вкрай негативно впливає на сферу економіки, суспільної моралі та в решті решт на окремих, морально не стійких осіб, які також можуть стати на злочинний шлях).
В свою чергу, отримання незначного чи малозначного доходу (наживи) від систематичної злочинної діяльності, який, по-суті, не є основним джерелом існування винного – не створює такої підвищеної суспільної небезпеки, через неможливість вести паразитичний спосіб життя, необхідність додатково працювати та займатись суспільно-корисною діяльністю та ін. (більш того, отримання від систематичної злочинної діяльності незначної наживи не чинить такий негативний вплив на морально нестійких осіб, адже така діяльність в їх очах виглядає занадто «ризикованою» та невиправданою, через незначну наживу та реальну можливість бути підданим суворому покаранню).
В цілому, визнання систематичної злочинної діяльності – злочинним промислом можливе, коли отримуваний нетрудовий дохід (нажива) винної особи є як основним, так і додатковим, проте, обов’язково – суттєвим джерелом коштів для її існування.
