Необхідна оборона у кримінальному праві розглядається як: 1) право людини вжити заходів оборони від суспільно небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання або звернутись за допомогою до представників влади чи інших осіб; 2) одна з обставин, що виключає злочинність діяння; 3) конкретні дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Зміст
Необхідна оборона у кримінальному праві
У кримінальному праві України, необхідна оборона розглядається як –
дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Необхідно зауважити при цьому, що суспільно небезпечне посягання може бути не тільки нападом, а й іншою кримінально караною дією (наприклад, крадіжкою, зґвалтуванням тощо). У науковій літературі зазначається, що інститут необхідної оборони є одним з найдавніших, він властивий усім законодавствам на всіх етапах розвитку.
Необхідна оборона згадується вже в договорах Олега й Ігоря з греками (911, 945 рр.), у «Руській правді» та майже в усіх пізніших законодавчих актах. Дослідженню проблем необхідної оборони в Україні присвячені дисертаційні дослідження О. Боднарук, Л. Гусар, Б. Орловського.
Правомірність необхідної оборони
Теорією кримінального права визначено, що правомірність необхідної оборони характеризується рядом умов, які звичайно поділяють на дві групи: 1) ті, що стосуються посягання; 2) ті, що стосуються захисту від нього.
До першої групи належать: 1) суспільна небезпечність посягання; 2) його наявність; 3) його реальність. До другої: 1) визначене законодавцем коло інтересів, які можна захищати; 2) заподіяння шкоди тільки особі, що посягає; 3) неперевищення меж необхідної оборони.
Ознаки правомірності необхідної оборони
Таким чином, необхідна оборона визнається правомірною лише за наявності таких ознак: 1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, прав та інтересів іншої особи (фізичної або юридичної), суспільних інтересів, інтересів держави; 2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені у кримінальному законі (правомірною вважається оборона не тільки від діяння, яке у кримінально-правовому розумінні є злочином, але й від суспільно небезпечного посягання особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, чи неосудної особи, яке через відсутність належного суб’єкта не може бути визнане злочином); 3) необхідна оборона має бути своєчасною (можлива від наявного посягання, тобто такого, яке вже почалось і ще не закінчилось, проте у ряді випадків така оборона можлива і до початку або після закінчення посягання, точніше – необхідна оборона можлива і до початку фізичних дій посягаючого з моменту, коли виникла реальна загроза посягання); 4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається (в окремих обставинах може виникати стан «уявної оборони» (див. Уявна оборона), який визнається правомірним); 5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає; 6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання (заподіяння явно надмірної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням менш значної шкоди, за певних умов може бути визнане перевищенням меж необхідної оборони, хоча кримінальний закон і не вимагає механічної рівності між засобами і характером оборони та засобами і характером посягання).
Критерії правомірності необхідної оборони
На основі наведених ознак, у монографічній літературі визначаються загальні критерії правомірності необхідної оборони, якими є: 1) суспільна небезпечність посягання; та 2) обстановка захисту. Названі критерії мають важливе прикладене значення і повинні бути враховані при юридичній оцінці діяння як вчиненого у стані необхідної оборони.
Зазначається, що суспільна небезпечність посягання, визначається: 1) об’єктом посягання (наприклад, при посяганні на життя особа, що захищається, може здійснювати оборонні дії, направлені на позбавлення життя нападника, однак при посяганні на власність, наприклад, крадіжці гаманця, здійснення оборонних дій, направлених на позбавлення життя крадія, є явним перевищенням межі необхідної оборони); 2) фізичними даними особи, що посягає; 3) наявністю і використанням тим, хто посягає, зброї; 4) кількістю осіб, що посягають.
Обстановка захисту, визначається: 1) фізичними можливостями особи, що захищається (вік, стан здоров’я); 2) обстановкою, в якій відбувалося посягання (в житлі особи, на вулиці); 3) психічним станом, в якому перебувала особа, що захищалася, наприклад в стані сильного душевного хвилювання (Б. Орловський).
Необхідна оборона та проблеми кваліфікації
При оцінці діяння як вчиненого в стані необхідної оборони, слід враховувати такі моменти:
- не є необхідною обороною захист особи від правомірного затримання працівниками правоохоронних органів, хоча в той же час, захист від явно незаконного затримання розглядається як необхідна оборона навіть у випадках, коли його здійснюють особи, які відповідно до закону мають право на таке затримання;
- не вважаються необхідною обороною дії, вчинені у відповідь на напад, умисно спровокований «потерпілим» з метою здобути собі переваги особи, яка обороняється;
- не виникає стану необхідної оборони у разі захисту охоронюваних законом прав та інтересів від діяння, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки (наприклад, вбивство особи, яка проникла в чужий сад для крадіжки кількох яблук, розглядається не як вбивство з перевищенням меж необхідної оборони, а як умисне вбивство);
- у судовій практиці, зазвичай, не вважаються діяннями, що вчинені у стані необхідної оборони такі як: встановлення у приміщеннях, на воротах, дверях, проходах, сходах різних охоронних пристроїв, що здатні завдати тяжкої шкоди здоров’ю або навіть позбавити життя, наприклад, капкани, пристрої з електричним струмом, автономні вражаючі пристрої, важкі предмети, що при відкриванні дверей падають на голову та інші, через їх явну передчасність (в окремих випадках, коли особа, достовірно знаючи, що на неї або її рідних, близьких, ділових партнерів чи інших осіб готується напад, з метою його відбиття встановлює такий охоронний пристрій або приводить у бойову готовність (стан), і такий пристрій в момент нападу спрацьовує проти нападника, то вчинене може бути розцінене як діяння у стані необхідної оборони);
- необхідна оборона проти явно закінченого посягання є неправомірною (водночас, якщо особа яка захищається, за обставинами справи не могла усвідомити, що посягання закінчилось, то її дії навіть після об’єктивного закінчення посягання все ж таки визнаються вчиненими в відповідному стані);
- у випадках коли захисні дії були вчинені в умовах явного припинення посягання, особа, яка оборонялась, несе кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах.
Необхідна оборона – приклад
Існує безліч прикладів необхідної оборони у слідчій та судовій практиці. Начастіше, поняття необхідна оборона пов’язується саме із злочинами проти здоров’я та життя особи. Размо із цим, необхідна оборона може бути здійснена (дії у стані необхідної оборони) і щодо інших суспільно небезпечних посягань передбачених кримінальним законом.
Прикладом необхідної оборони може бути ситуація, при якій громадянин Савко повертаючись вночі додому, через темний парк, завдав середньої тяжкості тілесних ушкоджень (зламані пальці руки) особі, яка напала на нього з метою заволодіння грошима та погрожувала ножем. В цьому випадку, нанесення тілесних ушкоджень було необхідно та достатньо для припинення посягання проти життя та здоров’я й власності Савка.
