Кримінальна політика

найчастіше, у кримінально правовій літературі розглядається як складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, в якій визначені принципи, стратегія, основні завдання, форми і методи контролю за злочинністю.

Історія виникнення поняття “кримінальна політика”

Зазначається, що вперше поняття кримінальна політика було надане Францом Фон Листом в 1888 році в роботі «Завдання кримінальної політики».

Відмічається, що використання терміну кримінальна політика є некоректним, тому що його буквальне тлумачення може дати підстави розуміти його як політику, яка спрямована на розвиток злочинності, що, звичайно, у корені не відповідає змісту, який вкладається в цей термін (П. Фріс), натомість необхідно застосовувати термін «кримінально-правова політика» (див. Криміанально-правова політика), проте така точка зору оспорюється, вказується на ідентичність названих термінів (Н. Лопашенко).

Визначення поняття кримінальна політика

У науковій літературі не має єдності у визначенні поняття кримінальна політика, зокрема, вказується, що це:

1. галузь науки кримінального права, що повинна виробляти рекомендації для найкращої в державі справи кримінального правосуддя як шляхом соціальних реформ, так і шляхом кращого кримінального законодавства (М. Чубинський);
2. вид державної політики, який здійснюється згідно з Конституцією та чинним законодавством на науковій основі і є сукупністю форм і методів протистояння злочинності та ставить за мету забезпечення законності і правопорядку, розбудову суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, громадянського суспільства (В. Грищук);
3. розроблений державою та заснований на об’єктивних законах розвитку суспільства напрям діяльності державних та громадських органів та організацій з охорони інтересів трудящих від злочинних посягань шляхом застосування покарання або замінюючих покарання заходів кримінально-правового впливу до осіб, що їх вчинили, а також шляхом попередження злочинів за допомогою правового виховання, загрози застосування покарання та засобів профілактики кримінологічного характеру (М. Беляєв);
4. вчення про існуючі на сьогодні засоби боротьби зі злочинністю (С. Гогель);
5. та частина загальної політики реагування на злочинність, яка полягає в регулюванні державою кримінально-правової реакції на її злочинність (Д. Шестаков);
6. вироблений державою і заснований на об’єктивних законах розвитку суспільства напрям діяльності спеціально уповноважених на те державних органів та організацій з охорони прав і свобод людини та громадянина, суспільства і держави в цілому від злочинних посягань шляхом застосування покарання та інших заходів кримінально-правового характеру до осіб, що вчинили такі посягання, а також шляхом попередження злочинів за допомогою правового виховання, погрози застосування кримінального покарання та заходів профілактики індивідуального і спеціально-кримінологічного характеру (І. Звечаровський);
7. співвідношення між законодавством, каральними, адміністративно-організаційними та кримінологічно-попереджувальними заходами з урахуванням економічної та соціальної ситуації (О. Литвак).

Значення вживання терміну “кримінальна політика”

Аналіз наведених вище точок зору показує, що кримінальна політика розглядається у науковій літературі щонайменше у трьох значеннях: 1) як державна діяльність, виражена в нормативних актах, що визначають цілі, завдання і принципи боротьби зі злочинністю; 2) як особливий вид практичної державної діяльності, спрямований на реалізацію цілей, завдань і принципів боротьби з злочинністю; 3) як наукова теорія про стратегію і тактику боротьби зі злочинністю.

Як вже відмічалось, поряд із терміном кримінальна політика використовують також термін «кримінально-правова політика», при цьому окремі автори вказують, що кримінальна політика суттєво ширше, ніж кримінально-правова політика і виконує методологічну роль (Г. Лесников), проте така точка зору не є домінуючою у кримінальному праві.

Групи цілей кримінальної політики

Прийнято виділяти дві групи цілей кримінальної політики, зокрема: 1) стратегічні, тобто забезпечення реальної безпеки суспільства; 2) тактичні (найближчі), тобто стримування злочинності і утримання її на соціально прийнятному рівні.

Існують різні точки зору і на предмет кримінальної політики, зокрема вказується, що предметом є стратегія і тактика кримінально-правового впливу на злочинність (Н. Лопашенко)