це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення небезпеки що їм загрожує, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами, і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.
Зміст
Місце крайньої необхідності у кримінальному праві
Крайня необхідність розглядається в контексті обставин, які виключають злочинність діяння. По-суті, крайня необхідність є збігом обставин, за якого виникла безпосередня небезпека для певного об’єкта, зберегти який можна, лише шляхом заподіяння шкоди іншому, менш цінному об’єктові.
Крайня необхідність та її історичне становлення
У кримінально-правовій літературі відмічається, що право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності виникло ще за часів Стародавнього Риму і поряд з необхідною обороною (див. Необхідна оборона) вважалось одним з природних прав кожної людини.
Водночас, погляди на крайню необхідність саме як на одну з обставин, що виключає покарання, виникли лише в XVIII ст., а починаючи з 60-х років ХХ ст., у вітчизняному кримінальному праві.
Заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності почало розглядатись як діяння соціально корисне (допустиме), а посилання на суспільно небезпечний характер було виключено.
Правова природа крайньої необхідності
У стані крайньої необхідності фактично відбувається зіткнення одного права з іншим (в той же час, наприклад, при необхідній обороні відбувається зіткнення права з неправом). При цьому, право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є правом субсидіарним (тобто, додатковим), і це означає, що ним можна скористатись лише в тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.
Зовнішні прояви стану крайньої необхідності (приклади)
За своїм зовнішнім проявом крайня необхідність може полягати, наприклад, у вилученні майна, його ушкодженні або знищенні, викраденні зброї або наркотичних засобів, крадіжці транспорту, приховуванні злочинів, розголошенні державної чи військової таємниці, порушенні різноманітних правил обережності, заподіянні шкоди життю або здоров’ю людини, позбавленні її особистої свободи тощо.
У стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, інтересам третіх осіб, тобто осіб, які не причетні до створення існуючої небезпеки. В окремих випадках, шкода може заподіюватись й інтересам особи, яка певним чином причетна до створення небезпеки заподіяння шкоди інтересам, що охороняються (наприклад, при гасінні пожежі знищується майно особи, необережне поводження якої з вогнем і стало причиною пожежі тощо).
Стан крайньої необхідності: елементи, ознаки, межі, правомірність
Необхідно розрізняти крайню необхідність як обставину, що виключає злочинність діяння визначену у кримінальному законі, та крайню необхідність як стан, що має свої часові межі, виникає за наявності ряду підстав (або, як вказується, за наявності підстави, яка, в свою чергу, складається з двох елементів).
Ознаки крайньої необхідності
До таких елементів (ознак) відносять: 1) небезпеку, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, і 2) неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам.
При цьому, обов’язкова наявність одночасно двох елементів (ознак), для констатації факту наявності стану крайньої необхідності, адже виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо, необхідно, щоб дану небезпеку неможна було відвернути ніяким чином, окрім як заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.
Правомірність заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності
Питання стосовно правомірності заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності у кримінальному праві вирішується через призму двох груп умов: 1) умови, які характеризують небезпеку; та 2) умови, які характеризують дії з її усунення.
До першої групи, як правило відносять такі: а) реальність (означає, що небезпека дійсно існує, а не уявляється особою, яка намагається її усунути); b) наявність (означає, загроза для правоохоронюваних об’єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула та вимагає дій для її усунення); c) неминучість (означає, що усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою).
До другої групи, як правило, відносять такі: а) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом; b) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом; с) заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду відвернену, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності (див. Перевищення меж крайньої необхідності).
Неправомірне заподіяння шкоди при крайній необхідності
У тих випадках, коли реальної загрози заподіяння шкоди не існує, або ж вона вже минула, чи можливість заподіяння шкоди віддалена в часі (не є негайною і неминучою), заподіяння шкоди інтересам, які охороняються, не може бути визнане правомірним.
В таких випадках, повинна надаватись оцінка діям заподіювача на загальних підставах враховуючи положення про вплив помилки (див. Помилка) на кваліфікацію дій винного. Тим не менш, у тих ситуаціях, коли особа сумлінно помиляється щодо наявності загрози та її реальності, дії такої особи повинні розглядатись як вчинені в стані крайньої необхідності
Розмір шкоди як умова правомірності крайньої необхідності
Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є додержання вимоги, стосовно того, щоб заподіяна шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену. З цього приводу на практиці часто можуть виникати доволі дискусійні ситуації. Наразі у кримінально-правовій літературі відсутні чітко визначені правила, щодо вирішення питання про співвідношення розмірів заподіяної і відверненої шкоди у стані крайня необхідність.
Труднощі, при вирішенні цього питання виникають через те, що оцінці, передусім, піддається з одного боку реально заподіяна шкода, а з іншого боку, шкода потенційно можлива. Більш того, ситуація, як правило, ускладнюється тим, що вони одночасно знаходяться в різних площинах інтересів, які охороняються (наприклад, створена загроза заподіяння шкоди життю або здоров’ю людини, в той час як реальна шкода заподіюється шляхом пошкодження чи знищення майна).
Крайня необхідність та співвідношення шкоди (відвернена / заподіяна)
У кримінальному праві при вирішенні питання про співвідношення розмірів заподіяної та відверненої шкоди у стані крайньої необхідності, найчастіше, пропонується виходити, в кожному конкретному випадку (індивідуально), одночасно з врахування пріоритетності цінностей та їх кількісного виразу.
Поряд із цим, домінуючою є точка зору, згідно з якою, за всіх інших умов на перше місце за важливістю необхідно ставити людину, її життя, здоров’я, честь, гідність, свободу. У зв’язку із цим, у судовій практиці та теорії кримінального права, відвернення загрози знищення майна за рахунок заподіяння шкоди здоров’ю людини правомірним не визнається. В тих випадках, коли шкода, яка відвертається та шкода, яка заподіюється стосуються одних і тих самих цінностей (інтересів), питання повинно вирішуватись на підставі порівняння кількісної оцінки розміру відверненої і заподіяної шкоди.
Найбільшу складність при зіставленні шкоди заподіяної та шкоди відверненої становлять ситуації, у яких відбувається заподіяння шкоди життю чи здоров’ю однієї людини (кільком людям) для відвернення загибелі чи завдання шкоди здоров’ю більшої кількості людей.
Дане питання є дискусійним, і з цього приводу думки висловлювані у кримінально-правовій літературі певною мірою розходяться із судовою практикою. Найбільш поширеною, та, одночасно, обґрунтованою точкою зору вбачається та, згідно з якою, свідоме позбавлення життя певної особи для врятування життя однієї чи кількох інших осіб не визнається діянням, що вчинюється у стані крайньої необхідності.