це один з видів співучасників злочину (див. Види співучасників), який виділяється кримінально-правовою теорією (при цьому, найчастіше – не закріплюється у нормах кримінального закону), функціональна роль якого полягає у поданні (озвучуванні, висловлюванні тощо) ідеї вчинення злочину, при цьому, не схиляючи (підбурюючи) інших осіб до його вчинення.
Інакше кажучи, ініціатор злочину висуває або підказує певну «кримінальну ідею», яку не підкріплює умовлянням або схилянням до її реалізації, проте така ідея, виказана в певному «товаристві» приймається до реалізації його учасниками.
Зміст
Ініціатор злочину у законодавстві
Як правило, ініціатор злочину як окремий вид співучасника не знаходить свого закріплення у нормах кримінального закону у переважній більшості країн, проте виділяється судовою практикою, в т.ч. – вітчизняною (у вироках суду часто зустрічається вказівка на те, що «ініціатором» певного злочину є відповідна особа). Ініціатором злочину з функціональної точки зору може бути організатор, пособник, підбурювач та навіть виконавець злочину, при цьому, відбувається своєрідне суміщення функцій.
Кримінально-правова оцінка дій ініціатору злочину
Кримінально-правова оцінка дій ініціатору злочину повинна спиратись на подальшу його діяльність, зокрема, у випадках коли відбувається суміщення ініціаторських дій з організаційними, пособницькими, або вони поєднані з підбурюванням до злочину чи його виконанням, такі дії повинні бути кваліфіковані за відповідними статтями крим. закону, які передбачають відповідальність відповідних співучасників злочину.
В тих випадках, коли ініціаторська діяльність не суміщається, І.з. не підлягає кримінальній відповідальності, адже висловлювання думок за загальним правилом не є крим. караним діянням (див. Виявлення наміру).
