Дія – це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта. Дія є найпоширенішою формою суспільно небезпечного діяння. Переважна більшість злочинів може бути вчинена виключно шляхом дії. Дія (та бездіяльність) у кримінальному праві розглядається в контексті такого поняття як діяння, і є обов’язковим елементом (ознакою) будь-якого складу злочину.
Зміст
Дія як обов’язкова ознака об’єктивної сторони
Сутність дії пов’язана з фізичним рухом тіла людини, і може бути як одноразовою (наприклад, удар кулаком в обличчя з метою спричинити фізичний біль), так і багаторазовою (наприклад, нанесення багатьох ударів – «побоїв», не лише з метою спричинити біль, але й для знущання над людиною). При цьому, рухи тіла, що складають дії, повинні мати цілеспрямований характер і, отже, поєднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки.
У літературі зазначається, що мета, як і об’єкт злочину, відокремлює дію, обмежує обсяг і межі дії, визначає її предметний зміст, тобто рухи тіла утворюють дії в кримінально-правовому розумінні, лише тоді, коли вони контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об’єкт. Це означає, що мимовільні, рефлекторні рухи людини, що відбуваються поза контролем її свідомості і не виражають її волю, не можуть утворити дію, як ознаку об’єктивної сторони злочину (наприклад, рухи, внаслідок яких завдано шкоди охоронюваному законом благу, якщо вони викликані реакцією організму на біль від ураження струмом або вогнем тощо).
Погляди на поняття “дія” у кримінальному праві
Існує декілька поглядів на межі злочинної дії. Перший ґрунтується на тому, що дія охоплює собою не лише рух тіла людини, а й ті сили, якими людина користується, і ті закономірності, які вона використовує. Другий погляд ґрунтується на тому, що дії людини обмежуються лише свідомими рухами тіла або утриманням від певного руху тіла, злочинні дії закінчуються такими рухами, за допомогою яких людина впливає на використані нею сили й засоби, останні ж перебувають за межами дії і охоплюються поняттям причинний зв’язок між дією та шкідливими наслідками.
У літературі вказується, що більш прийнятною є позиція, відповідно до якої використання людиною зовнішньої сили та закономірностей є складовою її дії, якщо такі сили приводяться нею в рух або свідомо використовуються (спрямовуються, змінюються, замінюються) у процесі вчинення злочину. Виходячи з цього, злочинною дією вважається застосування людиною у процесі вчинення злочину не лише власних сил, а й використання сторонніх сил (стихійних, механічних, фізичних, хімічних, радіоактивних тощо) або сили третіх осіб чи агресивності тварини (Р. Вереша).
Види дії у кримінальному праві
У кримінально правовій науці дії з фізичної сторони поділяють на: 1) прості та 2) складні. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, завдання удару. Складна дія характеризується ускладненою структурою, і також може бути поділена на такі: 1) ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія (наприклад, грабіж поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого складається з двох дій – викрадення і насильства, кожна з яких, якщо розглядати їх ізольовано, утворить самостійні злочинні дії, передбачені окремими статтями КК, як то грабіж та легкі тілесні ушкодження). В такому разі одна дія виступає як спосіб здійснення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв’язку та органічній єдності і у сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту (як основному, так і додатковому); 2) ті що складаються з ряду тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного злочинного наслідку, що утворять у своїй єдності злочини (наприклад, крадіжка цілого, вчинена в кілька прийомів); 3) дія в триваючих злочинах, коли злочин, розпочавшись одним актом поведінки (активною дією), потім продовжує здійснюватися впродовж певного часу на стадії закінченого злочину (наприклад, незаконне зберігання вогнепальної зброї).
Дія при впливі на об’єкт: класифікація
В залежності від характеру впливу на об’єкт, дії поділяються на: 1) фізичні (енергетичні); та 2) інформаційні. Фізична дія полягає у застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення злочинного посягання і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу (наприклад, крадіжка, грабіж, розбій, вбивство тощо). Інформаційна дія полягає у передаванні інформації іншим особам і завжди виражаються у вербальній (словесній) формі, а також у яких-небудь інших діях, що несуть інформацію – конклюдентних діях, міміці (наприклад, погроза вбивством, вимагання тощо).
Деякі злочини можна вчинити лише при поєднанні фізичних та інформаційних дій (наприклад, при шахрайстві, а також при грабежі, розбої, що поєднані з погрозою насильства). Дія у кримінально-правовому розумінні характеризується способом вчинення самого злочину. Різноманітність способів вчинення злочину значною мірою визначають форму і зміст конкретної дії, її інтенсивність і шкідливість. Використання певних засобів при вчиненні злочину (наприклад, використання засобів які посилюють вражаючий ефект чи інтенсивність) також характеризують дію, і завжди свідчать про підвищену небезпечність як самої дії, так і особи, яка її вчинила.
