це особисте виконання дій, які описані в диспозиції статті Особливої частини кримінального закону, що утворюють об’єктивну сторону діяння, або ж невчинення дій, які особа повинна була й могла виконати (у випадку наяності злочинної бездіяльності). Безпосереднє вчинення розглядається поряд із посереднім вчиненням, яке у більшості випадків у кримінально-правовій літературі позначають терміном «Посереднє виконавство» (див. Посереднє виконавство).
До безпосереднього вчинення прирівнюється і виконання діяння з застосуванням тварин, технічних пристроїв тощо. Наприклад, особа, яка нацькувала собаку на потерпілого визнається виконавцем заподіяння тілесного ушкодження, а виконавцем крадіжки – той, хто запустив на комп’ютері відповідну програму на перерахування грошей на рахунок, який належить винному та ін.
Безпосереднє вчинення у кримінальному праві: відмежування від схожих понять
Необхідно враховувати, що у теорії кримінального права існують різні точки зору на розмежування безпосереднього та посереднього вчинення, а також дискусія стосовно доцільності їх виділення взагалі (див. більш докладно – Посереднє вчинення). Безпосереднє вчинення необхідно відрізняти від безпосереднього виконавства (див. Безпосереднє виконавство), про яке більш коректно вести мову не в контексті одиничної (одноособової) злочинної діяльності, а в контексті співучасті у злочині.
При цьому, безпосереднє вчинення є діяльністю однієї особи без співучасників, в той час як безпосереднє виконавство являє собою один з можливих варіантів (поряд із спів виконавством та посереднім вчиненням) виконання об’єктивної сторони складу злочину виконавцем, який діє на реалізацію злочинного наміру всіх співучасників.
