від франц. arrêt – зупиняти; або за ін. даними від лат. arrestum – судова постанова; це один з видів покарання, який полягає у триманні особи засудженої за вчинення злочину в умовах ізоляції від суспільства, й встановлюється на нетривалий строк (як правило від декількох тижнів до декількох місяців; у вітчизняному кримінальному праві – від одного до шести місяців). У кримінально–правовій летератуі арешт визначається як: 1) один з видів криміналь–ного покарання, що призначається особі, винній у вчиненні злочину невеликої та середньої тяжкості, і полягає у короткочасному триманні засудженого у специфічній установі виконання покарань – арештному домі – в умовах фізичної ізоляції та режимних умовах підвищеної суворості строком від шести місяців до одного року (А. Авраменко); 2) вид кримінального покарання, що полягає в суворій ізоляції засудженого й поміщенні його на строк до шести місяців у спеціальну установу виконання покарань – арештний дім (К. Автухов); 3) захід державного примусу, що застосовується за обвинувальним вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, і полягає у встановленні для неї в процесі виконання та відбування покарання специфічного правового статусу (обов’язків, прав (їх обмежень) та законних інтересів) (Ю. Шинкарьов). Проблематиці арешту в Україні присвячені дисертаційні дослідження таких вчених як А. Авраме–нко, К. Автухов, Ю. Шинкарьов.
Арешт у кримінально правовому розумінні, як окремий вид пока–рання, необхідно відрізняти від арешту як процесуального заходу (в окремих випадках називається взяттям під варту), що вживається для забезпе–чення крим. провадження, гарантування безпеки учасників процесу та у якості запобіжного захо–ду, що унеможливлює злочинцеві вчинити новий злочин під час розслідування та розгляду справи судом. Крім того, арешт як вид покарання, необхідно відрізняти від арешту у цивільному та господарському процесі як засобу забезпечення позову.
У кримінальному праві арешт як вид покарання почав використовуватись приблизно з ХІХ ст., а згідно з «Уложенням про покарання кримінальні та виправні», 1845 р., арешт вважався нижчою ступеню позбавлення волі. На сучасному етапі у кримінальному праві арешт використовується, як правило, у якості короткочасного, «шокового» (серйозного) за своїм змістом покарання, яке чинить потужний виправний вплив на особу, яка раніше не відбувала покарання у вигляді позбавлення волі.
