від грец. αμνηστια – забуття, прощення; це один з різновидів звільнення від кримінального покарання і його відбування, що застосовується індивідуально до окремої категорії осіб, які винні у вчиненні злочинів, полягає в повному чи частковому звільненні від кримінальної відповідальності або покарання чи в заміні покарання або його не відбутої частини більш м’яким покаранням. Амністія з кримінально-правової точки зору може розглядатись як: 1) кримінально-правовий інститут; та 2) як нормативно-правовий акт.
Дослідження показують, що інститут амністії виник ще у Стародавній Греції. На території України, за-родження інституту амністії пов’язується з Київською Руссю, де вона реалізовувалася у формі «прощен-ня» від імені князя Київського, а в подальшому розвивалася в складі Російської імперії.
Амністія широко застосовується по всьому світу, передбачається законодавством всіх країн СНД, значної частини Європи, а також більшості країн Сходу. Інститут амністії, проте, відсутній в країнах англосаксонської правової сім’ї та в окремих країнах світу (в т.ч. і Європи). Водночас, у кримінальному законодавстві держав континентальної Європи спостерігається тенденція «включення» інституту амністії до складу інституту помилування. У науковій літературі з цього приводу зазначається, що фактично існує один інститут звільнення від покарання та відповідальності або пом’якшення покарання, який і носить загальну назву «помилування» (О. Чепелюк). Розрізняють А.: 1) повну; 2) часткову; та 3) умовну, в залежності від змін у статусі осіб, які підпадають під її дію. Згідно з загальними засадами, амністія не звільняє винну особу від обов’язку відшкоду-вати шкоду, яку було заподіяно злочином, згідно вироку або рішення суду. Амністія у більшості країн не застосовується до тих осіб, які були засуджені за особливо тяжкі та небезпечні злочини. Реалізується амністія в формі спеціального акту, найчастіше – Закону про амністію, однак конкретні умови й обставини, з урахуванням яких і застосовується амністія, визначаються в кожному випадку окремо, відповідним актом та залежать від ряду чинників.
Необхідно враховувати, що у переважній більшості випадків амністія поширюється лише на ті злочини, які були вчинені ще до дня набрання чинності акту (закону) про амністію. Разом із цим, у певних, як правило, виняткових, випадках, з метою припинення суспільно-небезпечних діянь вчинених групами осіб (наприклад, групового порушення громадського порядку), чинність амністії може поширюватись і на ті діяння, що були вчинені до певної дати після її оголошення, однак лише за умови обов’язкового виконання до зазначеного терміну вимог, що передбачені в акті (законі) про амністію (це так звана «умовна амністія»). Амністію необхідно відрізняти від помилування. Якщо амністія стосується окремих категорій осіб, то помилування стосується конкретних осіб персонально.
В Україні за часи незалежності було прийнято ряд законів про А., зокрема це Закони України: 1) від 21.11.1996 № 533/96-ВР; 2) від 26.06.1997 № 401/97-ВР; 3) від 24.07.1998 № 61-XIV; 4) від 11.05.2000 № 1713-III; 5) від 05.07.2001 № 2593-III; 6) від 11.07.2003 № 1131-IV; 7) від 31.05.2005 № 2591-IV; 8) від 19.04.2007 № 955-V; 9) від 12.12.2008 № 660-VI; 10) від 08.07.2011 № 3680-VI; 11) від 08.04.2014 № 1185-VII.
Найчастіше, амністія приурочується до певних знаменних, святкових дат чи видається з приводу суспільно-політичної або правової ситуації в країні. Необхідно відрізняти амністію від «акта про амністію» (див. Акт про амністію). Одним з найважливіших показників ефективності (та доцільності взагалі) застосування А. є відсоток рецидиву серед амністованих осіб. За підрахунками різних дослідників він не перевищує 3-4 % (А. Осяк), за іншими даними – 18 % (С. Школа), проте майже одноголосно вважається невисоким, а тому підтверджує ефективність застосування амністії попри її значну критику.
