від лат. accessorium – додатковий, несамостійний; Акцесорна теорія співучасті – це одна з теорій співучасті (див. Співучасть у злочині), яка базується на тому, що основу співучасті у злочині становить діяльність виконавця (див. Виконавець), в той час як діяльність інших співучасників (див. Види співучасників) є додатковою (акцесорною) по відношенню до неї.
Зміст
Акцесорна теорія співучасті та діяльність співучасників
Діяльність співучасників в акцесорній теорії співучасті не має самостійного значення. Відповідно до акцесорній теорії співучасті кримінально-правова оцінка дій співучасників повинна повністю спиратись на кримінально-правову оцінку дій виконавця.
Інакше кажучи, якщо діяльність виконавця є злочинною та кримінально караною, то й діяльність інших співучасників є злочинною й кримінально караною, й повинна кваліфікуватись за тією ж статтею кримінального закону що й діяльність виконавця.
Відповідальність при акцесорній теорії співучасті
У випадках, якщо діяння виконавця не є кримінально караним, інші учасники не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Акцесорна теорія співучасті в окремих джерелах також називається «Класичною теорією співучасті».
Поряд із акцесорною теорією співучасті існують й інші теорії (зокрема, альтернативою акцесорній теорії співучасті, є теорія співучасті, за якою остання розглядається як самостійна форма злочинної діяльності. Її прихильники – Ф. Бурчак, А. Зелінський, В. Сергєєв та ін.), а також доктрина обмеженої акцесорності (див. Доктрина обмеженої акцесорності).
