Незважаючи на те, що традиційні види злочинності, які супроводжують людство протягом всієї історії як то вбивства, крадіжки, пограбування, зґвалтування не припиняються і досі, а час від часу спостерігаються тенденції щодо їх збільшення або зменшення, у ХХІ сторіччі виникають нові, не менш небезпечні види посягань. Інформація з року в рік набуває значущості, а її втрата чи блокування може створити не лише загрозу матеріальним благам, але й життю та здоров’ю людей. Відомий вислів «хто володіє інформацією – той володіє світом» зараз є актуальним як ніколи.
Як свідчить практика, однією з найбільш «цікавих» для злочинців є інформація яка стосується банківської або комерційної таємниці. Витік або втрата такої інформації може завдати непоправної майнової шкоди окремим суб’єктам, а крім того, мати і вкрай негативні наслідки для окремих груп населення. Усвідомлюючи всю небезпечність таких дій, та злочинні інтереси, які кожного року посилюються щодо такої інформації, законодавець цілком слушно передбачає кримінальну відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці у ст.232 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Стан наукової розробленості проблеми у літературі. Актуальність розроблюваної проблеми хоча і не викликає сумнівів, підтверджується в той же час численними дослідженнями у цій сфері. Проблематика кваліфікації, загальні питання кримінальної відповідальності та окремі кримінологічні проблеми незаконних дій з інформацією, що складає таємницю (до речі, не лише банківською та комерційною) знайшла своє висвітлення у працях таких українських вчених як Азаров Д.С., Безуглий Л.А., Василяка О.К., Горпинюк О.П., Дем’яненко Ю.І., Міхайліна Т.В., Орлов С.О., Прохніцький О.В., Рудик М.В., Самойлова О.С. Окрему цінність з точки зору об’єкта нашого дослідження (не просто «інформація», а саме «таємниця») становлять дослідження таких науковців як Гальцова В.В., Карпенко Л.К., Радутний О.Е., Харламова С.О.
Найбільш актуальним з названих є дослідження Радутного О.Е., яким захищено кандидатську дисертацію на тему: «Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розміщення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів)» [3]. Разом із тим, не можна оминути увагою той прикрий факт, що з моменту захисту даного дослідження минуло вже понад дванадцять років. Ідеї викладені автором потребують актуалізації, переосмислення, а дванадцятирічна судова практика, яка вже склалась обов’язково повинна бути врахована.
Метою дослідження є кримінально-правовий аналіз складу злочину, яким передбачається відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці у зарубіжних країнах.
Виклад основного матеріалу дослідження. Можна із впевненістю сказати, що склад злочину, яким встановлюється відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці є фактично «запозиченим» законодавцем з зарубіжного законодавства. На нашу думку, основна причина такого стану полягає у тому, що існування ринкових та комерційних відносин, в тому числі й у банківському секторі, тривалий час на території України штучно стримувалось. З розпадом СРСР, відповідно, актуалізувались комерційні та банківські відносини, а тому вони в значній мірі були поставлені під охорону, в тому числі й кримінального закону.
Враховуючи зазначене вище, вважаємо, що проведення кримінально-правового аналізу складів злочинів, які передбачають відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці у зарубіжних країнах є не стільки факультативним процесом наукового порівняння, який може покращити загальний результат дослідження, скільки реальною необхідністю для правильного розуміння сутності самого явища.
Водночас, перед аналізом зарубіжних норм, вважаємо за необхідне конкретизувати деякі принципово важливі аспекти нашого дослідження з точки зору їх урегульованості у вітчизняному законодавстві.
Перш за все, слід акцентувати увагу на тому, що за ст.232 КК України, під комерційною таємницею розуміються відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам. Разом із тим, необхідно зазначити, що для банку відповідна інформація є інформацією не про свою власну діяльність, а про сторонніх осіб. Тому, як справедливо зазначається у науково-практичній літературі, поняття банківської таємниці не слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці [2, c.723-724].
Зміст
Об’єктивна сторона розголошення
Щодо об’єктивної сторони розглядуваного злочину, то остання полягає у діях, в процесі яких комерційна таємниця піддається розголошенню, а тим самим доводиться до відома сторонніх осіб (на практиці – хоча б однієї особи), та наслідках, що знаходять своє вираження у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. Необхідно зазначити, що вітчизняний законодавець вказує саме на спричинення шкоди суб’єкту господарської діяльності, а не конкретній фізичній особі – тобто власнику (або власникам).
Саме ж розголошення може бути, здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв’язку, через друковані чи інші засоби масової інформації, через комп’ютерні мережі тощо). Таким чином, аналіз змісту об’єктивних ознак ст.232 КК України вказує на те, що сам спосіб розголошення таємниці на думку законодавця не має істотного значення.
Важливим для кваліфікації вказаного діяння є і точне визначення моменту закінчення злочину, який судячи з диспозиції статті співпадає з моментом спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Сама істотна шкода є оціночним поняттям, що на практиці, без сумніву лише ускладнює ситуацію.
Не можна оминути увагою для всебічного аналізу складу злочину передбаченого ст.232 КК України та його порівняння з зарубіжними складами, які передбачають відповідальність за розголошення комерційної або банківської таємниці суб’єкта даного злочину. У науково-практичній літературі наразі виходять із того, що суб’єктом даного злочину може бути особа: 1) якій комерційна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, службова особа господарського товариства, член спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб’єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголошення; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов’язків.
Суб’єктивна сторона розголошення
При цьому, слід також обов’язково вказати на те, що з точки зору суб’єктивної сторони розглядуваного складу злочину, остання характеризується виключно прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом, під на практиці зараховується прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам тощо.
Досліджуючи особливості розглядуваного складу злочину, необхідно зауважити, що вказані діяння часто розміщені в розділах кримінальних законів, які спрямовані на захист не стільки господарських інтересів підприємства, скільки на особисту таємницю особи, хоча б остання і мала пряме комерційне чи банківське значення.
Порівняння з зарубіжними країнами
Так, у КК Швейцарії, законодавцем розглядуваний злочин передбачається у ст.ст.162 та 273 [9], які пов’язані між собою. Зокрема, згідно зі ст.162 КК Швейцарії, той, хто розголошує виробничу або комерційну таємницю, яку він внаслідок законних або договірних обов’язків зобов’язаний зберігати, хто використовує розголошення для себе чи іншої особи, карається за скаргою тюремним ув’язненням або штрафом. В даному випадку, законодавцем вказано як на обов’язковість приватного обвинувачення, так і на суб’єкта який підлягає такій відповідальності.
Крім того, ст.273 КК Швейцарії передбачається відповідальність для того, хто вивідує виробничу або комерційну таємницю, щоб зробити її доступною чужому службовому органу або іноземній організації або приватному підприємству або їх агентам, хто робить доступною чужому службовому органу або іноземній організації або приватному підприємству або їх агентам виробничу або комерційну таємницю. За даною нормою винна особа карається тюремним ув’язненням, а в більш тяжких випадках – каторжної в’язницею. Разом із позбавленням волі також може бути застосований штраф.
Згідно з § 294 КК Норвегії [4], покаранню у вигляді штрафу або тюремного ув’язнення строком до 6 місяців підлягає той, хто без дозволу самостійно використовує комерційну або оперативну таємницю, що має відношення до діяльності підприємства, в якому він працює або працював останні 2 роки, має чи мав частку останні 2 роки, розкриває таку таємницю з метою дати можливість іншій особі використовувати це, або той, хто введенням в оману або навіюванням сприяє цьому.
За даним параграфом підлягає покаранню і той, хто незаконно використовує комерційну або підприємницьку таємницю компанії, яку він дізнався або одержав у розпорядження в якості технічного або торгового консультанта підприємства, або у зв’язку із завданням підприємства, незаконно розкриває цю таємницю з метою зробити можливим її використання іншими, або введенням в оману або навіюванням сприяє цьому.
В даному випадку, так само як і у законодавстві Швейцарії, кримінальне переслідування здійснюється за скаргою заінтересованих осіб, і лише у виключних випадках – без такої, коли цього вимагають суспільні інтереси.
Окремо законодавець у Норвегії криміналізує діяльність спрямовану на отримання комерційної інформації шляхом оману. За § 405а особа, яка нечесним шляхом отримує або намагається отримати відомості або контроль над комерційною таємницею, підлягає покаранню у вигляді штрафу або тюремного ув’язнення строком до 3 місяців.
Інший підхід застосовується законодавцем в Іспанії, щодо розглядуваного складу злочину. Так, за ст.278 КК Іспанії [7], той, хто з метою розкрити комерційну таємницю заволодіє такою або іншим способом, відомостями, письмовими або електронними документами, інформаційними пристроями або іншими об’єктами, які відносяться до комерційної таємниці, карається тюремним ув’язненням на строк від двох до чотирьох років і штрафом на суму від дванадцяти до двадцяти чотирьох місячних заробітних плат.
В той же час, за ч.2 ст.278 КК Іспанії, призначається тюремне ув’язнення на строк від трьох до п’яти років і штраф на суму від дванадцяти до двадцяти чотирьох місячних заробітних плат, за аналогічні діяння, якщо розкрита таємниця буде поширюватися, видана або передана третім особам.
Окремо законодавцем в КК Іспанії визначається відповідальність спеціально уповноважених осіб. За ст.279 КК Іспанії, поширення, видача або поступка комерційної таємниці, вчинені особою, яка за законом або договірним зобов’язанням має обов’язок охороняти її, карається тюремним ув’язненням від двох до чотирьох років і штрафом на суму від дванадцяти до двадцяти чотирьох місячних заробітних плат. Якщо ж дана таємниця буде використана винним в його власних інтересах, то покарання призначається йому в межах нижньої санкції.
Поряд із цим, згідно ст.199 КК Іспанії, той , хто розкрив чужі таємні відомості, про які він дізнався в силу свого посадового становища або трудових відношень, карається позбавленням волі на термін від року до трьох років і штрафом у розмірі від шести до дванадцяти місячних заробітних плат. У випадках, якщо особа, чиїм професійним обов’язком є охорона секретів інших осіб, розкриває їх, вона підлягає покаранню позбавленням волі на термін від року до чотирьох років, штрафом в розмірі від дванадцяти до двадцяти чотирьох місячних заробітних плат і позбавленням права на заняття певною діяльністю на строк від двох до шести років.
Законодавцем у §263 КК Данії [6] передбачається, що будь-яка особа, яка незаконно, за допомогою обладнання таємно прослуховує або записує заяви, зроблені в особисті, телефонній розмовах, або інші розмови між іншими особами, або переговори на закритій зустрічі, в якій вона сама не бере участь або до якої вона незаконно отримала доступ, підлягає штрафу або простому взяттю під варту, або тюремному ув’язненню на будь-який термін, що не перевищує шести місяців. Будь-яка особа, яка незаконно отримує доступ до інформації іншої особи або програмам, призначених для використання у зв’язку з електронною обробкою даних, підлягає штрафу або простому взяттю під варту, або тюремному ув’язненню на будь-який термін, що не перевищує шести місяців.
Водночас, якщо діяння, зазначені вище вчинені з наміром забезпечення або ознайомлення будь-кого з інформацією про торгові секрети фірми (авт. – мається на увазі комерційна таємниця) або в інших особливо обтяжуючих обставинах, то покарання може бути збільшено до ув’язнення на будь-який термін, що не перевищує чотирьох років.
Згідно з положеннями ст.273 КК Нідерландів [5] особа, яка умисно розкриває особливу інформацію, пов’язану з комерційною чи промислової організацією, або організацією сфери обслуговування, в якій вона працює чи працювала, яку вона була зобов’язана зберігати в таємниці , або розкриває або використовує в цілях матеріальної вигоди дані, які були отримані за допомогою кримінального злочину з комп’ютерного пристрою або системи комерційної або промислової організації або організації сфери обслуговування, і які мають відношення до таких організацій, якщо ці дані в момент їх розкриття або застосування не були загальновідомі, і якщо з такого розкриття або використання може бути збиток, підлягає терміну тюремного ув’язнення не більше шести місяців або штрафу четвертої категорії.
У Німеччині, відповідальність за розголошення комерційної таємниці передбачається у § 203 КК [8], згідно з положеннями якого той хто незаконно розкриває чужу таємницю, особливо таємницю, що стосується особистого життя, або виробничу або комерційну таємницю, яка була йому довірена або стала йому відомою будь-яким іншим способом у зв’язку з виконанням професійних обов’язків як лікаря, зубного або ветеринарного лікаря, провізора або співробітника іншої медичної професії, для здійснення професійної діяльності якої або права називатися фахівцем у цій сфері потрібна відповідна освіта, передбачене урядом; професійного психолога з визнаним державою атестатом про освіту; адвоката, адвоката-піклувальника, нотаріуса, захисника у передбаченому законом судочинстві, аудитора, приведеного до присяги бухгалтера-ревізора, консультанта з податкових питань, уповноваженого по збору податків або органу або члена органу таких товариств, як суспільства адвокатів, адвокатів-опікунів, аудиторів, бухгалтерів-ревізорів або консультантів з податкових питань; консультанта з питань шлюбу, сім’ї, виховання або проблем молоді, а також радника-консультанта з питань нездорових схильностей, потягів в консультації, яка визнана органом влади або корпорацією, установою чи фондом публічного права; члена або уповноваженого правомочною консультації на підставі § § 3 і 8 Закону про конфліктну ситуацію, пов’язану з вагітністю; соціального працівника чи соціального педагога, статус яких визнано державою; представника підприємства приватних страхових організацій зі страхування в разі захворювання, страхуванню від нещасних випадків і страхування життя або розрахункової службі приватної медичної практики – карається позбавленням волі на строк до одного року або штрафом.
За п.2 § 203 КК Німеччини так само карається і той, хто незаконно розкриває чужу таємницю, а саме, що стосується сфери особистого життя, або виробничу або комерційну таємницю, яка була йому довірена або стала відома іншим способом в якості посадової особи; спеціально уповноваженої на виконання обов’язків публічної служби; особи, що виконує завдання або повноваження згідно праву представництва робітників і службовців у державних установах; члена комітету з розслідування, що працює при законодавчому органі Федерації або Землі, іншому комітеті або раді, яка не є членом законодавчого органу, або в якості допоміжного складу (асистентів, помічників) такого комітету чи ради; офіційно призначеного експерта , якому офіційно доручено відповідальне виконання своїх обов’язків на основі закону; особи, яка офіційно на підставі закону зобов’язана відповідально виконувати свій обов’язок збереження таємниці при здійсненні науково-дослідних планів.
Висновки. Враховуючи викладене вище, можемо зробити низку висновків щодо загальних особливостей встановлення кримінальної відповідальності за розголошення комерційної або банківської таємниці у зарубіжних країнах та Україні.
Перш за все, необхідно акцентувати увагу на різнорідності підходів законодавця в окремих європейських країнах щодо криміналізації діянь за розголошення комерційної або банківської таємниці. Майже у всіх країнах Європи законодавець окремо не розрізняє банківську та комерційну таємницю. У переважній більшості випадків, це пов’язано з тим, що відповідальність за розголошення банківської таємниці, очевидно, не підпадає під кримінально-правову охорону, а в окремих випадках охоплюється поняттям комерційної інформації, або інформації підприємства тощо.
По-друге, обов’язково необхідно вказати на різноманітність підходу законодавця у більшості європейських країн стосовно самої послідовності вчинення діяння та особливостей його наслідків. Якщо в Україні законодавець розміщує окремі склади злочинів у ст.ст.231, 232 КК України, то у більшості КК європейських країн відповідальність за ці діяння передбачаються в одній статті або навіть частині статті.
По-третє, вітчизняний законодавець криміналізує розголошення комерційної або банківської таємниці, а в окремому складі – її використання та збирання. Законодавці ж країн Європи криміналізують перш за все діяння, які спрямовані на отримання такої інформації (збирання), навіть без їх розголошення як кінцевого результату, встановлюючи відповідальність за так званий «промисловий шпіонаж». При цьому, збирання інформації про виробничі процеси та особливості виробництва розглядається в якості кваліфікуючої ознаки у ряді КК зарубіжних країни (Данія, Швейцарія). Враховуючи такий досвід Європейських країн, в КК яких дані норми існують ще з 80-х років минулого століття, можна обґрунтовано дійти висновку, що склади злочинів розміщені у ст.ст.231 та 232 КК України розділені «штучно», адже діяльність зі збирання, розголошення та використання дуже тісно переплітається між собою та повинна бути криміналізованою, на нашу думку, в межах однієї статті КК України, в різних її частинах. Крім того, вказівка законодавця стосовно «завдання істотної шкоди» на нашу думку, є зайвою, адже таке оціночне поняття лише ускладнює притягнення винних до кримінальної відповідальності, а факт існування такої інформації в якості «таємниці» вже по-суті вказує на те, що її втрата є небажаною для власника (саме особи-володільця, а не суб’єкта господарювання) та в будь-якому разі завдає шкоди, навіть якщо її не будуть використовувати за призначенням ті, хто її дізнався.
По-четверте, аналіз розміщення складів аналізованих злочинів у більшості КК зарубіжних країн однозначно вказує на те, що більша шкода завдається як раз таки не відносинам в сфері господарювання, а конкретній фізичній особі (чи групі осіб) – конкретним власникам комерційної або банківської таємниці. Така особливість має передусім практичний аспект, адже кількість винних осіб засуджених за відповідні діяння на сьогодні в Україні – мізерна, лише через те, що законодавець враховує виключно шкоду заподіювану суб’єкту господарювання, а не конкретній фізичній особі, яка в будь-якому разі є володільцем такої інформації. Через це, численні випадки порушення таємниці такої інформації залишаються поза межами кримінально-правового захисту. Враховуючи зазначене, на нашу думку доцільно внести зміни в диспозицію ст.232 КК України, вказавши при цьому на те, що шкода від злочину завдається не суб’єкту господарювання, а конкретній фізичні особі – володільцю таємниці.
Бібліографія
- Кримінальний кодекс України / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131, зі змінами та доповненнями
- Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.- К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
- Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розміщення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів) : Автореф. дис… канд. юрид. наук : 12.00.08 / О.Е. Радутний / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. – Х., 2002. – 21 с.
- Уголовное законодательство Норвегии / Пер. с норвеж. А.В. Жмени. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. – 375 с.
- Уголовный кодекс Голландии / Пер. с англ. И.В. Мироновой. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс». – 2001. – 510 с.
- Уголовный кодекс Дании / Пер. с дат. и англ. к.ю.н. С.С. Беляева, А.Н. Рычевой. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс». – 2001. – 230 с.
- Уголовный кодекс Испании / пер. с исп. В.П. Зыряновой, Л.Г. Шнайдер. – М.: Издательство Зерцало, 1998. – 218с.
- Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. к.ю.н. А.В. Серебренниковой. – М.: ИКД «Зерцало-М», 2001. – 208 с.
- Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем. к.ю.н. А.В. Серебренниковой. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 350 с.
