Крадіжку необхідно відрізняти від інших злочинів, які за певних обставин зовні дуже схожі. Зокрема, багато випадків коли крадіжка схожа (та навпаки) на грабіж, шахрайство, самоправство, привласнення чи розтрату майна та інші злочини. Нижче наведені типові випадки та надане відмежування крадіжки від суміжних злочинів.
Зміст
Відмежування крадіжки від грабежу
У слідчо-судовій практиці існують численні випадки, при яких виникають складнощі з відмежуванням крадіжки від грабежу. Незважаючи на те, що названі діяння суттєво відрізняються за способом вчинення, і в окремих ситуаціях взагалі не можуть бути сплутані, в деяких випадках необхідне проведення аналізу вчиненого діяння та спрямованості умислу винної особи, для того, щоб констатувати наявність того чи іншого складу злочину. В цілому, можна виділити два основні типи проблем, що виникають при відмежуванні даних складів.
Спрямованість умислу
Перший тип проблем відмежування крадіжки від грабежу полягає у точному визначенні спрямованості умислу та суб’єктивному сприйнятті винною особою власний дій, з урахуванням «зворотного зв’язку» від потерпілого та третіх осіб.
Як крадіжка, так і грабіж передбачають протиправне, безоплатне, проти волі власника викрадення чужого майна з подальшим оберненням його на свою користь. Різниця між крадіжкою та грабежом згідно чинного Кримінального кодексу України полягає у способі вчинення діяння – при крадіжці, майно викрадається таємно, при грабежі – відкрито. Разом із цим, відкритість чи таємність викрадення залежить не тільки (і навіть не стільки) від зовнішнього прояву діяння, але й від суб’єктивного сприйняття винною особою та потерпілим даного факту.
Так, в діях особи буде наявний склад крадіжки не лише у випадках, коли діяння вчинюється «без свідків», коли його ніхто не бачить взагалі, але й у випадках чітко усвідомлюваного винним, відкритого викрадення майна, що спостерігають сторонні особи, які одночасно з цим, або не усвідомлюють протиправності вчинюваного, або знаходяться в такому стані, що не дозволяє їм відреагувати належним чином (сп’яніння, сон, недоумство, малолітній вік тощо).
Склад крадіжки у діях винного буде наявний також й у ситуаціях, коли винна особа думає, що діє таємно (непомітно) по відношенню до потерпілого (його майна) чи сторонніх осіб, проте реально потерпілий чи дані особи розуміють що вчинюється вилучення майна з їх володіння, але при цьому, не мають змоги донести факт викриття до свідомості винного (наприклад, спостерігають через камеру спостереження, вікно, чують через пристрій передачі звуку тощо). Іншими словами, вирішальне значення для розмежування крадіжки та грабежу має факт спрямованості умислу (тобто, яким чином реально діяла особа – таємно чи відкрито), та, данні про те, чи усвідомлював винний характер вчинюваних винною особою дій.
З огляду на це, відсутній склад крадіжки, а дії винного повинні кваліфікуватись як грабіж, у ситуаціях, коли винний думав що вчинює відкрите викрадення, проте його дії залишились непоміченими як для потерпілого так і для оточуючих.
Встановлення факту закінчення злочину
Другий тип проблем при розмежуванні крадіжки та грабежу полягає у проблемі точного встановлення наявності факту закінченого складу злочину у діях особи. Численні випадки у судовій та слідчій практиці, при яких особа вилучає певне майно, проте через зовсім незначний час її викривають потерпілий чи сторонні особи.
У вітчизняній судовій практиці, дії особи яка таємно викрала майно та відразу була викрита – кваліфікуються як закінчений замах на крадіжку [п.4 абз.2 ППВСУ від 06.11.2009 № 10 Про судову практику у справах про злочини проти власності], при цьому вчинене може бути перекваліфіковано на грабіж (або навіть розбій), лише у випадку, якщо винна особа продовжуючи реалізацію злочинного наміру вчинить подальші дії щодо майна, яке вилучалось. У випадку, коли винна особа таємно викрала чуже майно та була викрита, але у зв’язку із цим позбулась викраденого майна (знищила, викинула, втопила, використала тощо), буде наявний закінчений склад крадіжки, кваліфікувати такі дії як грабіж – немає жодних підстав, адже вся діяльність особи що мала відкритий характер вчинюється вже після того, як наявний закінчений склад крадіжки. В випадках, коли сам процес викрадення (вилучення майна з володіння особи) ще не закінчено, особа яка його здійснювала – викрита, проте продовжує реалізацію злочинного наміру, розуміючи, що вона помічена, є всі підстави кваліфікувати дії винного як грабіж чи навіть розбій згідно з загальноприйнятою позицію правозастосовної практики [абз. 3 п.4 ППВСУ від 06.11.2009 № 10 Про судову практику у справах про злочини проти власності].
Відмежування крадіжки від шахрайства
Відмежування крадіжки від суміжних злочинів, зокрема шахрайства також має особливості. Складність відмежування крадіжки та шахрайства полягає у тому, що при вчиненні названих діянь, майно вибуває з законного володіння потерпілого «непомітно», при цьому у випадку крадіжки – потерпілий про це просто не знає, а у випадку шахрайства – не здогадується. Крім того, в багатьох випадках, як свідчить судова практика, саме шахрайство може бути способом отримання доступу до майна, яке викрадається, й у таких випадках виникає проблема відмежування даних складів.
Спосіб вилучення майна
При відмежуванні шахрайства від крадіжки, необхідно передусім виходити з того, яким чином відбулося вилучення майна. Вітчизняна судова практика виходить з того, що обов’язковою ознакою шахрайства є факт добровільної передачі майна потерпілим винній особі, в той же час при крадіжці потерпілий винній особі нічого не передає та не бажає передавати. Фактично, при крадіжці, винна особа діє по відношенню до майна (спрямовуючи свої зусилля для таємного вилучення майна з володіння особи без її відома), а при шахрайстві – по відношенню до потерпілого (спрямовуючи його волю на добровільну передачу). Іншими словами, шахрайство, вчинене шляхом оману чи зловживання довірою обов’язково передбачає відкриту передачу майна потерпілим винній особі (це може бути як безпосередня передача майна, так і опосередкована, коли винну особу не бачать, наприклад, перерахування коштів на відповідний рахунок у банківській установі), крадіжка, в свою чергу, передбачає обов’язковий таємний спосіб вилучення майна – без відома потерпілого.
У випадках, коли шахрайські дії були лише частиною вчинення відповідного злочину проти власності (одержання ключів від квартири, потрапляння у відповідне приміщення чи офіс тощо), і в результаті їх вчинення винна особа лише одержала доступ до майна, але не саме майно, а в подальшому його таємно вилучила, має місце склад крадіжки, а не шахрайства. Разом із цим, якщо особа шляхом шахрайських дій заволодіває певними відомостями, даними чи реквізитами для одержання майна потерпілого, а потім – таємно таким майном заволодіває, не у всіх випадках буде крадіжка. Якщо у процесі одержання майна чи доступу до нього задіяна «третя сторона» чи «третя особа», такі дії утворюють склад шахрайства, а не крадіжки. Мова йде зокрема про автоматизовані та платіжні системи, зняття грошей з рахунків, карток тощо (наприклад, якщо особа заволодіває даними платіжної картки потерпілого, а потім оплачує товари в інтернет-магазинах за їх допомогою, у діях винного відсутній склад крадіжки (ст.185 КК), натомість він підлягає відповідальності за ч.1 ст.190 КК України, а якщо для заволодіння даними картки було використано не просто введення в оману, а й певні комп’ютерні технології – зчитування карток, фішин та ін., то й за ч.3 ст.190 КК України).
Передача повноважень разом з майном
Ще однією конструктивною відмінністю крадіжки від шахрайства є те, що при вчиненні злочину передбаченого ст.190 КК України, разом із передачею майна винній особі (зловмиснику), як правило передаються також і певні повноваження володільця цього майна, або хоча б їх частка. При крадіжці цього не відбувається.
Відмежування крадіжки та самоправства
Відмежування крадіжки та самоправства повинно передусім базуватись на правовому режимі майна, яке вибуває з володіння потерпілої особи. Обов’язковою «умовою» крадіжки є усвідомлення винним, що майно, яке він викрадає є чужим для нього. Якщо на майно, яке викрадене, у винного є відповідні права – автоматично виключається у його діях склад крадіжки.
Одночасно з цим, якщо таке майно ним таємно вилучалось в обхід правового режиму та окремих обставин (наприклад, договір оренди, викрадення як повернення позики та ін.), у діях винного вбачається склад злочину передбаченого ст.356 КК України – самоправство.
Проблеми встановлення розміру збитку
Основні складності виникають у випадках, коли майно, що викрадається винним – відрізняється від майна, що йому належить за кількісними та якісними ознаками (наприклад, винний позичив другу 100 доларів США, а замість них таємно заволодів грошима потерпілого на суму – 2750 грн., так як вважав, що курс долара на момент викрадення дорівнює вказаній сумі позики).
У таких випадках, переважна більшість фахівців та судова практика виходить з того, що склад самоправства буде у діях винної особи у тому випадку, коли вартість викраденого відповідає зобов’язанням потерпілого перед винним – тобто є еквівалентною з тим майном, на яке мав право винний. Якщо є вартість викраденого перевищує вартість майна, на яке винний мав право, в його діях наявний склад крадіжки, на відповідний «залишок».
Відмежування крадіжки від привласнення майна
Відмежування крадіжки від суміжних злочинів, зокрема привласнення майна становить найбільшу складність. Найбільшу кількість помилок на практиці викликає відмежування крадіжки від привласнення чужого майна. Розмежування даних складів злочинів повинно базуватись на правових обов’язках винного стосовно майна, щодо якого було вчинене таємне заволодіння. Крім того, саме привласнення майна може бути вчинено відповідними особами лише шляхом його утримання (по іншому – неповернення).
Усунення перешкод при доступі до майна
У зв’язку із цим, всі дії осіб, які використовували своє становище (місце роботи, обов’язки) лише для доступу до майна, яке в подальшому привласнювали, та не мали ніяких повноважень стосовно такого майна (охоронці, вантажники, працівники транспорту, особи які отримують сировину, інструмент для виготовлення продукції, а також особи задіяні у транспортуванні вантажу який містить матеріальні цінності (за виключенням осіб-експедиторів, які відповідають за таке майно – за його зберігання, комплектність та ін.) – належить кваліфікувати як крадіжку, за ст.185 КК України, а не як привласнення – за ч.1 ст.191 КК України.
У тих випадках, коли особа мала певні обов’язки, наприклад, виходячи з займаної посади), необхідно встановити наявність відповідних повноважень стосовно відповідного майна та факту використання цих повноважень для його заволодіння. В противному випадку, дії винного повинні бути кваліфіковані як крадіжка, а не як привласнення.
Повноваження щодо майна
У вітчизняній судовій практиці, як привласнення, а не як крадіжка кваліфікуються дії осіб, які незаконно привласнили майно, якщо вони, стосовно майна яким заволоділи здійснювали певні повноваження (наприклад, господарського відання, оперативного управління, розпорядження, доставки, використання, зберігання та тощо), які підтверджуються відповідними документами (наприклад, посадова інструкція, товаро-транспортна накладна, акт прийому передачі ТМЦ, договори оренди, найму, підряду, прокату, перевезення, зберігання, договір про матеріальну відповідальність тощо).
Якщо ж по факту вчинення діяння, власник майна не може надати відповідні документи, які підтверджують обов’язки винного, щодо зниклого майна, то його дії повинні кваліфікуватись як звичайна крадіжка – за відповідною частиною ст.185 КК України.
