Болдарь Г.Є. Незаконні дії у разі банкрутства: проблеми кримінально-правової кваліфікації та вдосконалення законодавства : Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Г.Є. Болдарь / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2007. – 20 с.
[su_button url=”http://crimpravo.com/wp-content/uploads/2017/01/Boldar-G.YE.-Nezakonni-diyi-u-razi-bankrutstva-problemi-kriminalno-pravovoyi-kvalifikatsiyi-ta-vdoskonalennya-zakonodavstva.pdf” style=”soft” background=”#fc0400″ size=”5″ radius=”5″ icon=”icon: cloud-download”]Завантажити PDF[/su_button][su_spacer]
Анотація до автореферату
Дисертація присвячується дослідженню проблем кримінальної відповідальності за вчинення незаконних дій у разі банкрутства. Питання кримінально-правової охорони відносин неспроможності аналізуються в роботі як складова частина єдиного правового механізму регулювання даних суспільних відносин. Досліджується розвиток законодавства України, що передбачає кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством.
Автором розглянуто питання про зміст родового, видового і безпосереднього об’єктів злочину, аналізуються ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторін, а також суб’єкта незаконних дій у разі банкрутства. Встановлено протиріччя між кримінальним і регулюючим законодавством, що стали результатом недотримання принципу системності при встановленні кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством. Сформульовано ряд пропозицій, спрямованих на вдосконалення ст. 221 КК України. Мова, зокрема, йде про виключення з диспозиції даної норми понять “майнові обов’язки” і “власник суб’єкта господарської діяльності”, про її доповнення вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа – підприємець, про заміну формулювання “у разі банкрутства” обігом ” в період провадження у справі про банкрутство “, а поняття” дії “- терміном” діяння “.
Також обґрунтовано необхідність доповнення ст. 221 КК України частиною другою, виходячи з того, що суспільну небезпеку незаконних дій у разі банкрутства істотно підвищує вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб, а також в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, містоутворюючих, стратегічних або особливо небезпечних підприємств.
У роботі детально досліджується правове становище арбітражного керуючого, якого, на думку дисертанта, слід визнавати посадовою особою в кримінально-правовому сенсі цього поняття. У той же час автор вважає, що проблему кримінально-правового статусу арбітражного керуючого, що відноситься в українській юридичній літературі до дискусійним, необхідно вирішувати в рамках кримінального закону в цілому, а не тільки окремо взятої норми (зокрема, ст. 221 КК), в зв’язку з чим запропоновано відповідним чином вдосконалити міститься в примітці 1 до ст. 364 КК України визначення поняття посадової особи.
Отримала подальший розвиток наукова концепція, згідно з якою в злочинах, передбачених кримінально-правовими нормами з бланкетним диспозиціями, інтелектуальним ознакою умислу винного має охоплюватися усвідомлення не тільки кримінальної, але й спеціальної (регулятивної) протиправності. Стверджується, що інтелектуальним ознакою умислу суб’єкта незаконних дій у разі банкрутства, як і інших злочинів, пов’язаних з банкрутством, має охоплюватися усвідомлення протиправності свого діяння, в тому числі з точки зору законодавства про неспроможність.
На думку дисертанта, закріплені в ст. 215 Господарського кодексу України (ГК) норми, що встановлюють власні ознаки злочинів у сфері банкрутства, не мають ніякого правового значення, оскільки лише КК визначає, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, і їх кримінально-правові наслідки (ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 3 КК України 2001 р). Наявність ст. 215 ГК, в багатьох положеннях суперечить ст.ст. 218 – 221 КК України, є зайвим підтвердженням неузгодженості господарського та кримінального законодавства. Тому ст. 215 з Господарського кодексу України запропоновано виключити.
Розглянуто питання про криміналізацію порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів в період провадження у справі про банкрутство, а також прийняття такого задоволення кредитором, якому відомо про незаконність наданого йому переваги. Зроблено висновок про доцільність доповнення КК України ст. 221-1 під назвою “Незаконне задоволення вимог кредиторів”, запропонована її редакція.
Досліджено проблеми розмежування незаконних дій у разі банкрутства і суміжних складів злочинів – інших злочинів, пов’язаних з банкрутством, окремих злочинів у сфері службової діяльності, злочинів проти власності, злочинів проти правосуддя і злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.