Бадира В.А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання : Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.А. Бадира / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2006. – 17 с.
[su_button url=”http://crimpravo.com/wp-content/uploads/2017/01/Badira-V.A.-Vipravlennya-zhinok-zasudzhenih-do-pozbavlennya-voli-yak-meta-pokarannya.pdf” style=”soft” background=”#fc0400″ size=”5″ radius=”5″ icon=”icon: cloud-download”]Завантажити PDF[/su_button][su_spacer]
Анотація до автореферату
У дисертації Бадира В.А. показано теоретичне узагальнення і нове рішення науково-практичної проблеми, що виражається в зміненій парадигмі ставлення до феномену виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі на основі поєднання різних наукових підходів, що включають аксіологічний, гендерний та теорію нейтралізації когнітивного дисонансу. Вона (парадигма) дасть можливість переоцінити існуючі підходи до явища і процесу виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі і таким чином реформувати кримінально-виконавчу систему в бік більш адекватного ставлення до особистості засудженої, умов відбування нею покарання у вигляді позбавлення волі і оптимізувати систему засобів виправлення засуджених жінок на всіх стадіях кримінально-правових відносин. У дослідженні також зроблено акценти щодо певних умов стратегії поступової трансформації кримінально-виконавчої системи України в пенітенціарну, з урахуванням національних особливостей і тенденцій сучасного розвитку цієї сфери в окремих найбільш розвинених країнах світу.
У дисертації Бадира В.А. висунуто і обгрунтована позиція, яка полягає в тому, що виправлення засудженого як opinio moralis, т. Е. Як визнання суб’єктом норм моральності в якості імперативних є спрощенське, оскільки внутрішні інтенції злочинця можуть зазнавати вплив ефекту нейтралізації когнітивного дисонансу, а тому не вступати для цієї особи в явне протиріччя з його ціннісними переконаннями, які, як правило, істотно не відрізняються від ціннісних переконань осіб, які не скоювали злочинів.
В роботі Бадирою В.А. підкреслюється думка про те, що протиріччя між тюремною системою і виправної складаються в існуючій парадигмі кримінальної юстиції. Кримінально-виконавча система щодо місць позбавлення волі вимагає концептуального переосмислення. Це завдання держава самостійно виконати не в змозі, однак, його роль може виявитися важливою в підтримці нових, науково обґрунтованих пенітенціарних ініціатив. Важливим елементом нової парадигми пенітенціарної системи є розуміння того, що вона не може обмежитися тільки державними інститутами.
Режим виправній колонії, виконуючи функції фону, на якому забезпечується безпека відбування / виконання покарання і його межі повинні обумовлюватися інтересами дотримання прав і свобод людини і громадянина, які мають право на виправлення і ресоціалізацію. Примусити до виправлення не може ні держава, ні суспільство, ні інша людина, тому що це добровільна справа самої особистості. Тому виправні потенції режиму значно перебільшені і переміщені з площини форми і вимушеної необхідності в “конструктивну” засіб впливу на внутрішній світ людини.
Бадира В.А. робить висновок про те, що праця, відповідно до базових закономірностями людської психології, може мати виправний, ресоціалізаціонний або антикриміногенний потенціал тільки за умови його добровільності, в іншому випадку праця виконує роль карального кошти, не викликаючи у засудженої шанобливого до неї ставлення і прагнення до праці в майбутньому. Праця виконує функцію запобіжника від деградації особистості, яка можлива через перебування засудженої в місцях позбавлення волі і є важливим засобом реставрації особистості, за умови прагнення і придбання перспектив на майбутнє в її свідомості.
У дисертації Бадирою В.А. представлені аргументи на користь того, що ідея “прогресивної системи” відбування покарання з її заохоченнями та стягненнями представляється формальної і неадекватною дійсної пенітенціарній системі.
Висунуто і обгрунтована позиція, що засудженим повинна надаватися допомога у виробленні умінь подолання суб’єктивного механізму нейтралізації когнітивного дисонансу, викликаного звинуваченням і засудженням за вчинений злочин. Здійснити це можливо на основі вільного і самостійного прийняття особою рішення про необхідність змінити ставлення до свого життя, її пріоритетів і перспектив, усвідомлення і правильне розуміння цінності інтересів тих (того), хто (що) йому доріг (-о) і близький. Це є основним об’єктом впливу інституціональних органів держави і громадянських інститутів до, під час і після відбуття засудженими покарання.
Бадирою В.А. відзначається також, що роль таких засобів виправлення, як суспільно корисна праця, режим виконання / відбування покарання, загальноосвітній і професійну освіту в протидії внутрішньому кріміналізаціонному механізму особистості перебільшена. Вони швидше становлять кошти для об’єкта виправного впливу другого плану, які забезпечують оптимальний і частково сприятливий фон для впливу на основний об’єкт виправного процесу.