це одиничні злочини, особливість конструкції яких полягає у наявності двох хронологічно залежних наслідків – основного (проміжного) та додаткового (похідного).
Основний та додатковий наслідки настають послідовно (хронологічно) один за одним в результаті вчинення особою діяння. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок тому, що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку.
Злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків є одним з багатьох різновидів ускладненого одиничного злочину (див. Ускладнений одиничний злочин). Класичним прикладом злочину, який кваліфікується за настанням додаткових тяжких наслідків є нанесення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, яке можна умовно показати такою схемою: діяння – наслідок у формі тяжкого тілесного ушкодження – наслідок у формі смерті потерпілого.
У кримінально-правовій літературі виокремлюються окремі особливості злочинів, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків, зокрема:
- обов’язкова наявність основного (проміжного) та додаткового (похідного) наслідків;
- наявність двох безпосередніх об’єктів;
- опосередкований характер причинового зв’язку;
- зазвичай, подвійна змішана форма вини.
Кримінально-правова теорія виходить з того, що злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків не можуть бути вчинені у співучасті (див. Співучасть у злочині), адже наслідки, заподіяні через необережність одного із співучасників, не можуть інкримінуватися іншим особам, які брали участь у злочині (в противному випадку, це означатиме визнання співучасті у необережному злочині).
