це термін, який застосовувався для позначення політики радянської держави у сфері виконання покарань. Використання терміну виправно-трудова політика обумовлювалось тим, що радянське виправно-трудове законодавство проголошувало головну мету виконання покарання – виправлення і перевиховання засуджених, і тому, основним засобом досягнення цієї мети була визнана праця.
Для досягнення такої мети були створені виправно-трудові установи, а інститут виконання покарання був пов’язаний із заходами виправно-трудового впливу (зокрема, з такими заходами були пов’язані такі покарання як умовне засудження з обов’язковим залученням до праці, виправні роботи). На сучасному етапі термін виправно-трудова політика найчастіше замінюється терміном «кримінально-виконавча політика», який більш адекватно відображає ті зміни, які відбулись у кримінально-виконавчій сфері, зокрема, з’явилось багато таких покарань, які не пов’язані з залученням засуджених до праці.