Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між злочинним діянням (дією або бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками, наявність якого є обов’язковою умовою для притягнення особи до кримінальної відповідальності, якщо склад злочину за конструкцією об’єктивної сторони є матеріальним. Причинний зв’язок розглядається як одна з факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину.
Зміст
Причинний зв’язок у складі злочину
Найчастіше у кримінально-правовій літературі вказується, що причинний зв’язок є факультативною ознакою об’єктивної сторони складу злочину (див. Ознаки об’єктивної сторони складу злочину), адже є обов’язковим елементом лише у злочинах з матеріальним складом, проте в окремих джерелах навчального та наукового характеру, причинний зв’язок відносять і до обов’язкових елементів.
Окремі вчені (Н. Ярмиш та ін.) відстоюють точку зору про те, що причинний зв’язок взагалі не має самостійного місця серед ознак об’єктивної сторони складу злочину, і виступає як атрибут наслідку, оскільки таким може бути названа лише та подія, що перебуває з діянням у причинному зв’язку.
Точки зору на поняття причинний зв’язок
У кримінальному праві існують різні точки зору на поняття причинний зв’язок, зокрема, вказується, що це: 1) такий зв’язок між суспільними явищами, при якому одне явище (суспільне небезпечне діяння) закономірно, з внутрішньою необхідністю утворює інше явище – злочинні наслідки (М. Коржанський); 2) це реальне, необхідне, внутрішньо закономірне з’єднання між суспільно небезпечним діянням і слідом за ним суспільно небезпечним наслідком, який існує об’єктивно і не залежить від впливу сторонніх сил (В. Сверчков); 3) об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність породжує настання таких наслідків (Ю. Іванов); 4) це об’єктивний зв’язок між явищами, коли одне з них – причина, породжує інше – наслідок (П. Фріс).
Проблематика причинного зв’язку у кримінальному праві знайшла своє розроблення у дисертаційних дослідженнях: в Україні, причинному зв’язку безпосередньо присвячені дисертації таких вчених як С. Багіров, О. Тимчук, Н. Ярмиш; у Російській Федерації – А. Кошелєва, В. Малінін та ін.
Дослідження причинного зв’язку у кримінальному праві
У переважній більшості джерел наукового та навчального характеру вказується, що кримінальне право не розробляє та не створює власного вчення про причинний зв’язок (теорії причинності), а ґрунтується на теорії причинності, чи каузальності (причина), розробленою філософією (М. Бажанов, В. Малінін та ін.). Водночас, окремі дослідники відстоюють точку зору, що кримінально-правова доктрина може (і повинна) створити власне розуміння причинного зв’язку, обумовлене специфікою кримінального права й потребами правозастосування (О. Тимчук).
Разом із цим, для кримінального права причинний зв’язок має значення в тому аспекті, що конкретний суспільно небезпечний наслідок породжується певним злочинним діянням, а не поведінкою третіх осіб (не виключаючи самого потерпілого) або будь-яких інших зовнішніх сил (наприклад, сил природи, технічних процесів та ін.). У кримінальному праві причиновий зв’язок має значення лише по відношенню до протиправної дії чи бездіяльності.
Концепції причинного зв’язку в кримінальному праві
Аналіз кримінально-правової літератури дозволяє зробити висновок про плюралізм точок зору на питання причинного зв’язку, зокрема, існують не лише різні теорії (концепції), але й різні погляди на те, які саме з них (з великої кількості) є основними.
Традиційно, у вітчизняній кримінально-правовій літературі до основних теорій причинного зв’язку відносять такі:
- теорія еквівалентності, або іноді – «теорія необхідної умови» («conditio sine gua non»);
- теорія адекватності причини;
- теорія необхідного спричинення;
- нерівноцінних умов;
- найближчої причини;
- реальної можливості;
- вірогідної причинності та ін.
Необхідно зауважити, що, очевидно, єдиним спільним для всіх теорій про причинний зв’язок у кримінальному праві критерієм є те, що причина завжди повинна передувати наслідку в часі.
Види причинного зв’язку
У доктрині кримінального права прийнято виділяти окремі види причинного зв’язку, які мають кримінально-правове значення, зокрема: 1) безпосередній причинний зв’язок (або прямий причинний зв’язок); 2) опосередкований причинний зв’язок; 3) необхідний причинний зв’язок, що поділяється, в свою чергу, на: 3.1) необхідний причинний зв’язок при співучасті; та 3.2) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Опосередкований причиновий зв’язок часто також визначається як «необхідний» у кримінально правовій літературі.
Причинний зв’язок та злочинна бездіяльність
Проблемним є питання щодо причинного зв’язку при злочинній бездіяльності. На сьогодні можна констатувати наявність двох протилежних точок зору: 1) причинний зв’язок при бездіяльності відсутній, а особа підлягає кримінальній відповідальності, власне, за факт невиконання покладених на неї юридичних обов’язків, при реальній можливості виконати необхідні дії та запобігти настанню шкідливих наслідків (прихильники – В. Малінін, Г. Тимейко, М. Шаргородський та ін.); 2) причинний зв’язок при бездіяльності це реальний факт, при цьому не варто (на відміну від прихильників протилежної точки зору) обмежувати причинний зв’язок лише природними зв’язками (фізичними), недооцінюючи соціальний характер причинного зв’язку (прихильники – В. Кудрявцев, А. Тер-Акопов, Т. Церетелі та ін.).
Можна констатувати (виходячи з аналізу спеціальної літератури), що більшість вчених, все ж таки визнає наявність причинового зв’язку при злочинній бездіяльності, що обґрунтовується як вольовим характером самої злочинної бездіяльності, так і тим, що у соціальному світі відсутність дії, яку особа могла і повинна була виконати, реально може породити настання суспільно небезпечних наслідків.
Класичний приклад, який наводять з цього приводу у навчальній літературі – матір не годує новонароджену дитину з метою позбавити її життя; при цьому в соціальному сенсі, смерть настає саме від бездіяльності матері (матір не надає їжу при тому, що повинна була і могла це зробити), хоча в фізичному сенсі, смерть є результатом виснаження організму).
