це група теорій покарання, представники якої обґрунтовували точку зору стосовно того, що в покаранні немає ніякого іншого змісту, окрім єдиної абсолютної ідеї – мети відплати за вчинений злочин. Обґрунтування таких поглядів на суть покарання логічно призводило прихильників абсолютних теорій покарання до пропозиції впровадження законодавчого закріплення різних систем пропорційності злочину та покарання.
Іншими словами, прихильниками абсолютних теорій покарання пропонувалась відплата рівним злом за заподіяне винною особою зло. Це означало, що за вбивство пропонувалось карати смертною карою, за статеві злочини – кастрацією, за майнові – каторгою, за образу – заходами, які ганьблять винного та ін. Цілком логічно припустити, що для багатьох сучасних складів злочинів, було б достатньо складно “підібрати” відповідну кару. Виходячи з цього, абсолютні теорії покарання на сучасному етапі можна ефективно було б застосвувати лише до найбільш відомих та найстаріших видів злочинів для людства.
Представники абсолютних теорій покарання в покаранні бачили прояв безумовної справедливості, що потребує відплати за зло, спричинене злочином або кари за нього. Найбільш відомими представниками абсолютних теорій покарання прийнято вважати таких відомих мислителів як І.Кант, Г. Гегель та їх послідовників. Поряд із цим, окремі «риси», що характерні для абсолютних теорій покарання простежуються у працях таких відомих вчених як Цицерон, Ульпіан, Ф. Аквінский, Г. Гроций та ін.
На сучасному етапі абсолютні теорії покарання, а точніше, їх основні ідеї практично не знаходять свого закріплення в діючому законодавстві розвинених країн.
